Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Однак ці суттєві зміни в національному характері тексту не означали жодних змін в основному сюжеті повісті з циклу «Миргород». Головний герой, Тарас Бульба, приводить двох своїх синів до козацької армії, Запорозької Січі. Він хоче перетворити їх на справжніх козаків, доповнюючи освіту, яку вони отримали в Київській академії, суворою військовою підготовкою. Незабаром козацька армія втягується у війну з Польщею. Зображення війни зосереджено навколо облоги Дубна, польської фортеці, яку козаки хочуть зруйнувати, заблокувавши надходження продовольства. Молодший син Тараса, Андрій, виявляє, що полька, в яку він був закоханий, перебуваючи в Києві, знаходиться в обложеному місті. Він біжить до неї на допомогу та переходить на польський бік. Коли Тарас довідується про Андрієву зраду, він знаходить його в бою і вбиває. На жаль, іншого його сина, Остапа, поляки беруть у полон. Після того, як козаки зазнають поразки в Дубні, а Тарас відновлюється від отриманих ран, він збирається в подорож до Варшави, щоб востаннє побачити Остапа. Йому допомагає єврей Янкель, чиє життя він одного разу врятував. Повертаючись в Україну, він приєднується до повстання гетьмана Остряниці проти Польщі. Згодом, відкинувши необережний мирний договір Остряниці, Бульба починає власну жорстоку боротьбу проти поляків, щоби помститися за смерть Остапа. Врешті-решт він перемагає і вмирає мученицькою смертю.

Гоголь русифікує цей основний сюжет, змінюючи національні параметри в оповіді та мову героїв. Уже на першій сторінці, примітка, що у виданні 1835 року пояснювала слово свитка як верхнюю одежду у малороссиян, у виданні 1842 року стає верхней одеждой южных россиян (ПСС 2, 279, 41). Хоч малороссияне були офіційною назвою українців у Російській імперії, позначення южные россияне наголошує на єдиній категорії «росіян», роблячи їхній південний різновид вторинною рисою, характерною не лише для України.

Історичні параметри повісті та коло її персонажів зазнали схожих змін. Оповідач тепер розміщує її дію в южной первобытной России, проектуючи сучасну ідею російської держави-імперії (России) на середньовічну сутність — Київську Русь. Войовничі козаки являють тепер собою широкую, разгульную замашку русской природы (ПСС 2, 46). Як і в «Погляді на створення Малоросії», Гоголь продовжує стверджувати, що козаки врятували Європу від мусульманських загарбників, хоч він тепер представляє цих рятівників не в опозиції до росіян, а як необыкновенное явленье русской силы (ПСС 2, 46). Розгул, що його Гоголь робить такою характерною рисою козаків, постає тут рисою росіян, оскільки козаки показані неперевершеними в тому, щоб гулять напропало, пить и бражничать, как только может один русский (ПСС 2, 47). Оповідач підбиває підсумок, що русский характер посеред козаків здобувся на могучий, широкий размах (ПСС 2, 48). Навіть характерний український прямолінійний гумор, що його Гоголь використовував деінде для відокремлення українців від росіян, тут стає ослабленим заявою про спорідненість двох етносів (резкая черта, которою отличается доныне от других братьев своих южный россиянин; ПСС 2, 65). На відміну від «Тараса Бульби» в редакції 1835 року, козаки включені тепер у ширшу категорію росіян.