Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Крім того, в пізнішій версії усувається образ України, оточеної трьома ворожими країнами (ПСС 2, 283), якими були, відповідно до «Погляду на створення Малоросії», де з’являється подібна думка, Росія, Польща і татари. Тепер козаки залишаються з двома ворогами — татарами та поляками; Росія більше не вважається іноземною країною, ворожою щодо України.

У ранніх творах Гоголя прославляється козацький період української історії як жива національна пам’ять. Проза з циклу «Миргород», із головним винятком — «Тарасом Бульбою», демонструє занепад козацького духу та змальовує козацьких нащадків жалюгідними і негероїчними. Та все ж таки історичні пласти продовжують відігравати роль, приміром, у козацькій амуніції, вивішеній на паркані слугою Івана Никифоровича у «Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем»[317]. На відміну він неї, версія «Тараса Бульби» 1842 року намагається стерти зв’язки між козацькою минувшиною та життям сучасної України. Козацька минувшина стає герметично закритою, більше неспроможною підважити імперський статус-кво. У фіналі «Страшної помсти» сліпий бандурист співає історичну думу, що прославляє козацькі подвиги. Натовп українців, які оточили його, глибоко зворушений піснею, що свідчить про подальшу актуальність та потенціал історичної пам’яті. У «Тарасі Бульбі» 1842 року Гоголь, немовби вступаючи в прямий діалог зі своєю ранньою повістю, додає таку заяву: живые намеки остались только в песнях, да в народных думах, уже не поющихся более на Украйне бородатыми старцами-слепцами, в сопровождении тихого треньканья бандуры, и в виду обступившего народа (ПСС 2, 43—44; підкреслення моє). Отже, в «Тарасі Бульбі» прославляється цілковито минула, застигла історія — без зв’язку з сучасним. Цей вид козацької минувшини, підтримуваний російським урядом, бажав стерти з національної пам’яті ідею української автономії, яку символізувала козацька доба.