Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Після розквіту українського націоналізму в 1842 році Гоголь почав бачити інтереси України в тому, щоб закріпити за нею більш гідне місце в Російській імперії. Тепер він вважає, що з відмовою від колишніх автономістських настроїв участь у ширше сформульованій російській нації досягне цієї мети. У «Тарасі Бульбі» 1842 року він перетворює історичних сепаратистів і некерованих козаків на блискучі зразки вірності «великій» російській нації. З меншини, якій не довіряють, спільноти, затаврованої чужинцями, гоголівські українці перетворюються на стрижень цієї нації та мучеників за справу об’єднання зі своїми російськими братами. Розрив між самою Росією та Україною, який було проведено в «Погляді на створення Малоросії», сполучено другим виданням «Тараса Бульби». Культурні сфери України та Росії, що їх Гоголь розділяє у «Вечорах на хуторі», стають єдністю. Втім, у «Тарасі Бульбі» в редакції 1842 року досягається утвердження «великої» російської нації без жодного етнічного росіянина в ролі персонажа.

Русифікований «Тарас Бульба» різко контрастує з його українофільською версією 1835 року. Він демонструє собою відстань, яку Гоголь пройшов у своїй національній належності як письменник. Гоголь «Вечорів на хуторі біля Диканьки», «Погляду на створення Малоросії» й «Тараса Бульби» у версії 1835 року брав участь у зародженні перших паростків українського націоналізму, тоді як Гоголь «Тараса Бульби» у версії 1842 року обірвав усі зв’язки з національними бродіннями в Україні, що в 1840-х роках вступили в нову енергійну фазу. 1840 рік був позначений головною подією — виходом «Кобзаря» Тараса Шевченка. Шевченко, котрий став національним поетом, написав пристрасну поезію українською мовою, яка захистила право його співвітчизників на самовизначення. Його політична відвертість і вибір писати українською зробили його антитезою Гоголя. Інтелектуали в Україні почали дедалі частіше чинити опір політиці офіційного російського націоналізму. 1845 року деякі з них заснували неформальну групу — Кирило-Мефодіївське братство, що ґрунтувалася на націоналістичній програмі. В Австро-Угорщині українська культура отримала більше визнання: у Львівському університеті 1848 року було засновано першу кафедру української мови та літератури. Фольклорні, етнографічні та історичні студії мали на меті сформувати почуття української самобутності, яка в 1840-х роках почала слабшати, але Гоголь більше не брав участі в цих спробах. Хоча українськість і залишалось важливою частиною його особистої ідентичності, тепер Росія претендувала на його лояльність як популярного митця та публічної особи. Він повністю поринув у російське літературне життя, підтримуючи його інтереси та цінності, а російський націоналізм якнайбільше. Русифікований «Тарас Бульба» 1842 року робить це цілковитою очевидністю.