Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Що стосується націоналізму, то різниця між публічними та приватними заявами Гоголя, його опублікованими творами й неопублікованими фрагментами особливо важко поєднувана. У попередньому розділі показано, що гоголівські листи виявляють небагато ентузіазму з приводу Росії та її народу, хоч у його діяльності в ролі російського письменника російський націоналізм стає найвищим завданням. Можливо, через те, що Гоголь вважав його частиною суспільного служіння письменника, його російський націоналізм видається мені не глибоко пережитим переконанням, а радше штучним аспектом його публічного образу. Він не витікає плавно з-під його пера. У прозі на російську тематику виконання гоголівських національно-оптимістичних цілей не виправдало своїх обіцянок. Однак самосвідомість Гоголя про цей проект робить дослідження його націоналізму набагато цікавішим. Його випадок дуже добре демонструє головний принцип сучасної теорії націоналізму: націоналізм — це сконструйований дискурс, а не апріорна сутність. Брак справжнього особистого зацікавлення ідеєю російського націоналізму робить усе більш очевидною його свідому конструкцію: болти й гайки виставлені напоказ, демонструючи запис процесу творення. Розумінню цього процесу також сприяють чернетки, незакінчені фрагменти, редакції та рукописні версії, які я долучаю до свого дослідження гоголівської прози. Порівняння між версіями «Тараса Бульби» 1835 і 1842 років, яке я пропоную в цьому розділі, є частиною цієї стратегії. Воно показує націоналістичний дискурс in statu nascendi («у процесі створення» (лат.) — Прим. перекл.). Однак це порівняння також показує, що пізніша версія містить складнощі, які не були повністю враховані.

Моєму аналізу «Мертвих душ» передує цитування з кореспонденції Гоголя, яке демонструє його відразу до Росії. Я зробила це для драматизації одного з моментів несумісності між Гоголем-людиною та уявними цілями його творчості. Я хотіла би зупинитися на ще одній такій несумірності у наближенні до розуміння «Тараса Бульби». Перед зануренням у гоголівську прозу про боротьбу русифікованих козаків з тиранічними та підступними поляками я коротко досліджу власні зв’язки Гоголя з різними поляками, а також аспекти його біографії, які контрастують з його русифікованим апофеозом козацтва. Я також доведу неоднозначність «Тараса Бульби». Попри солідну традицію розглядати його як прямолінійну епічну повість, що уславлює козаків і їхню боротьбу проти поляків, я пропоную прочитання, яке показує ідеологію версії 1842 року нюансованою і двозначною[299]. Гоголь працював над переробкою «Тараса Бульби» протягом трьох років (серпень 1839 — травень 1842; ПСС 2, 708), що робить зрозумілою складність фінальної версії тексту, оскільки вона демонструє, яким важливим для Гоголя був цей твір. Націоналізм «Тараса Бульби» не менш складний і суперечливий, ніж націоналізм «Мертвих душ», оскільки обидва твори містять кілька рівнів, які часто суперечать один одному. Складне плетиво іронії, оповідні неправильності та приховування, різкі невідповідності стилю й теми — одне слово, вся гоголіана, яку читачі звикли пов’язувати з іншими творами автора, також пронизує «Тараса Бульбу», хоч і на більш тонкому рівні. Подібно до того, як у «Мертвих душах» відступи слабнуть під впливом контекстуалізації, глорифікацію козацького духу у войовничий російський націоналізм «Тараса Бульби» водночас підважують дисгармонійні, часто-густо іронічні дискурси, які проходять через усю оповідь. Як я доводила в цій книзі, невідповідності та недоречності в гоголівських біографічних даних, по суті, відповідають точкам напруги в його прозі. Контакти Гоголя з поляками і те, що вони свідчать про Гоголеве позерство в російській націоналістичній політиці, доводять складність його творів.