Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— Я не тікав.
— О! Не тікав! Тікав, ви добре знаєте, що тікали, брешете, негарно, негарно. Я питала Порфірія Даніелєвіча, перш ніж ви підсіли, розпитую тут усіх, хто знає цей край, хто міг би про нього чути: чи є така людина в Країні Лютих, Батько Мороз, le Père du Gel, сповідник лютих, як ви кажете, ваш батько.
— І що?
— Каже, що не цікавився. А чи я можу вам повірити? Не можу. Ви шарлатан. Зрештою, Распутін теж шарлатан, усі шарлатани. Тільки Крига істинна, тільки в Кризі спасіння, з холоду в холод людина народжується, в холод відходить, що ближче людина до смерти, то виразніше відчуває мороз у кістках міцніючий, ви бачили старих — обтулені, загорнуті на теплому осонні в п’ять перин і хутр… Що? Що ви так дивитеся?
Відвернулося голову до вікна.
— Ваше Сиятельство знайомі зі вченням святого Мартина.
Вона міцніше стиснула гострі кігті.
— Знаю! І ви знаєте! Адже при дворі не тільки Распутін, — але! Але! Що мене одразу діткнуло! Що я впізнала вас першого ж дня! Так промовляє до нас істинний Бог, що голосніше й годі, ясними одкровеннями. Коли ви тоді увійшли в тьмітло, коли з вас полився сліпучий блиск, коли ви постали в дверях із боку сонця, ангел світіні, я злякалася, що серце мені вискочить із грудей, я думала, що мені знову наснилося, іноді я засинаю посеред дня, на годинку, на хвилинку, прокидаюся, не знаю, що, де, коли, котра година, що трапилося, тільки сон раптовий у мені залишається, і ви так увійшли в тьмітло, й прочинилася у вас піч зимного вогню, я бачила, як ви вийняли зі себе червоною рукою крижану блискавку, рука в зливі безтеплої білости, Боже мій, мене одразу діткнуло. Я сню про вас відтоді вдень і вночі.
— Ваша Ясновельможносте…
— Спершу я не розуміла. Але тепер! Тепер правда! Ви самі з тьмітла вичаклувалися! Син Морозу!
— Не вірте мені, Ваша Ясновельможносте. Не вірте собі. Все це…
— Але вони збуваються! Я про це кажу! Послухайте мене тепер! Коли ми зупинилися у Єкатеринбурзі, — я прокинулася посеред ночі, сон був страшний, серце б’ється наче молот, звичайно ж, мені снилися ви, і я відсуваю завісу, й що я бачу, бачу вас, під срібним снігом, біля темної стіни. О, як мене закололо отут, під грудьми, я тільки глянула, й уже. Пан князь жахливо вилаяв мене, але я знала, й ще Захарій Феофіловіч переконав мене, я одразу послала його услід за вами з людьми. Й що? Збулося! Ви ж мені, мабуть, не скажете, що то дурні забобони — сни — сни, карти, сортілеґії усілякі — що ближче до Краю Лютих, то більше. Як інакше мав би з нами порозумітися Бог?
— Не все, що правда, тільки від Бога походить.
Але думалося про щось інше. Княжна Блуцька належить до придворних мартинівців, може, також таємний радник Дусін, а може, він тільки її слухається, наче вірний пес, на одне виходить, — що то не з волі князя, а з волі княжни кинулися у Єкатеринбурзі міцнорукі слуги Блуцьких на порятунок. І що сталося далі: княжна шукає контакту, Дусін щоразу нахабніший, — а чи в Єкатеринбурзі вони не знали, хто ще виступив проти місцевих мартинівців? Чи не впізнали вони Пєлки? Але звідки вони могли б знатися, підліток із Буя і петербурзька дама? Які існують ієрархії серед мартинівців? Які фракції та розколи? Які накази між ними кружляють? Бо Пєлка знав, а княжна — ні. Чи не послала вона Дусіна, щоб той розпитав хлопця, як тільки радник доповів їй про бійку в місті? Тож Дусін іде посеред ночі, будить Пєлку, витягує з купе назовні, на платформу, щоб потайки поговорити про секретні справи, й — що сталося? Що сказав Пєлка? Що Дусін сказав Пєлці? Як Пєлка зреаґував? Вони побилися? Чи княжна могла віддати радникові такий наказ: «Викинь Пєлку з потяга»? Адже сама вона зовсім не мусить тепер визнавати усю правду, стареча манера мови не означає старечого слабоумства. Ба більше, оте все її зойкання про сни, передчуття, сортілеґії також, либонь, є лише димовою завісою. Приснилося їй, еге ж! Не тими самими шляхами, що й Пєлка та єкатеринбурзькі мартинівці, але ж княгиня могла й сама дізнатися про Батька Мороза й новий задум людей Раппацького: от, бодай навіть приймаючи на обіді самого Міністра Зими. До того ж вона знайома з Распутіним, може бути втаємничена у вищі містерії мартинівців. Від проводников і стюардів нічого не дізнаєшся, Дусін залякав їх вдаліше, ніж могли б підкупити тузінь торговців калібру Фессарa.
Тож у яку брехню мала б повірити тепер княжна? Яка брехня буде найбезпечнішою? Присниться їй щось у інший бік, і вона буде ладна послати Дусіна з челяддю, щоб прибрали «шарлатана».
— Чого ви, Ваша Ясновельможносте, від мене хочете?