Історія ГУЛАГу

Платили добре… скажімо, якщо ви бригадир, ви отримували 6–8 тисяч рублів. У Центральній Росії ви б не отримували більше 1200. Я приїхав у Норильськ на роботу інспектора спеціальної дирекції НКВД, яка шукала уран. Мені дали зарплату інспектора — 2100 рублів я отримував спочатку, а потім кожні півроку на 10% більше, десь у п’ять разів більше, ніж в нормальному цивільному житті»[967].

Перший пункт розповіді Чебуркіна — «усі начальники мали прислугу» — є і ключовим, тому що фактично це стосувалося не тільки начальників, а й усіх. Формально використання в’язнів як домашніх працівників було заборонено. Але це було дуже поширеним, про що добре знало керівництво, і, незважаючи на постійні спроби припинити таку практику, тривало[968]. У Воркуті Костянтин Рокоссовський, офіцер Червоної армії, який пізніше став генералом, потім маршалом, а потім міністром оборони сталінської Польщі, працював слугою у «селюка-наглядача неотесаного на прізвище Бучко, до обов’язків входило ходити за продуктами, прибирати і топити в хаті тощо»[969]. Євгенія Гінзбург у Магадані один час працювала прачкою у дружини одного адміністратора табору[970].

Томас Сговіо також працював особистим ординарцем в одного з чинів табірної охорони на Колимі, готував йому їжу і діставав випивку. Той чоловік почав йому довіряти. «Томасе, хлопче мій, — казав він, — запам’ятай одне. Бережи мого партійного квитка. Як я п’яний, дивись, щоб я його не згубив. Ти — мій слуга, і якщо я його колись загублю, то буду вимушений застрелити тебе, як собаку… а я не хочу цього робити»[971].

Але для справжніх великих начальників слуги були тільки початком. Іван Нікішов, який став начальником Дальстрою 1939 року, на початку чисток, та перебував на посаді до 1948-го, зажив поганої слави через накопичення багатств серед жахливих злиднів. Нікішов належав до іншого покоління, ніж його попередник Берзін, — покоління, що стояло далі від аскетичних та ідейніших років революції і громадянської війни. Можливо, внаслідок цього Нікішов не мав застережень щодо використання своєї посади в особистих цілях. Він створив власну «велику службу безпеки, мав розкішні автомобілі, шикарні кабінети і величну дачу з видом на Тихий океан»[972]. Останню, за свідченнями в’язнів, прикрашали східні килими, ведмежі шкури і кришталеві люстри. У розкішній їдальні він зі своєю другою дружиною — молодою амбітною табірною адміністраторкою на прізвище Гридасова, — за словами очевидців, обідали смаженою ведмежатиною, кавказьким вином, південними фруктами і ягодами, а також свіжими помідорами та огірками з приватних теплиць[973].