Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
…до сих пор остаются так же пустынны, грустны и безлюдны наши пространства, так же бесприютно и неприветливо всё вокруг нас, точно, как будто бы мы до сих пор еще не у себя дома, не под родной нашей крышей, но где-то остановились бесприютно на проезжей дороге, и дышит нам от России не радушным, родным приемом братьев, но какой-то холодной, занесенной вьюгой почтовой станцией, где видится один ко всему равнодушный станционный смотритель с черствым ответом: «Нет лошадей» (ПСС 8, 289).
Схоже, Гоголь вважає, що російська нація ще цілковито не сформована, але на своєму шляху до самореалізації зазнає невдачі.
У третьому листі обговорюється проблема героїв «Мертвих душ». Чому такі ганебні персонажі близькі вашій душі? — запитує уявний співрозмовник Гоголя. Автор відповідає: герои мои потому близки душе, что они из души (ПСС 8, 292). Гоголь перетворює своїх недосконалих героїв на еманації своєї зболеної душі. Подібна інтерналізація зображеного світу, роблячи твір мистецтва записом внутрішньої боротьби митця, нагадує гоголівську спробу після виходу «Ревізора» розширити політику своєї п’єси за допомогою її трансформації у сцену духовної битви добра зі злом. Оця спроба відмовити будь-яким зв’язками роману із зовнішньою реальністю, у намаганні виправдати цю реальність, різко змінює сміливу інвективу Гоголя-сатирика стосовно аудиторії у свої комедії: Что смеетесь? Над собой смеетесь! (ПСС 4, 94). У «Чотирьох листах» він показує пальцем на самого себе: Никто из читателей моих не знал того, что, смеясь над моими героями, он смеялся надо мной (ПСС 8, 293). Гоголь захищає Росію своїми грудьми від свого-таки пострілу.
У четвертому листі він викладає причини передбачуваного спалення другого тому «Мертвих душ». Він пояснює це як необхідний акт через недосконалість твору. Побоюючись, що він завдасть більше шкоди суспільству, Гоголь вирішив почати все заново. Він також скаржиться на критиків, часто своїх друзів, котрі ідеалізували його як письменника, а потім протестували, якщо Гоголь відмовлявся відповідати їхнім уявленням. Він пише: Рожден я вовсе не затем, чтобы произвести эпоху в области литературной… Дело мое — душа и прочное дело жизни (ПСС 8, 298—299). Це сигналізує про відмову Гоголя від участі в жорстокій боротьбі літературних партій — чи то західників, чи то слов’янофілів — і його спробу переспрямувати одержимість аудиторії його зображенням проявів російського життя на дослідження його внутрішнього, вічного змісту, душевної істини.
У рецензії Бєлінського на «Вибрані місця» від 1847 року було оприлюднено остаточне позбавлення Гоголя його милості (ССБел 8, 222—239). Розгніваний критик виокремлює «Чотири листи» як найгіршу статтю цього тому. Він розвінчує відмову Гоголя від творів, які зробили його відомим на всю Росію і надихнули самого Бєлінського поставити Гоголя на чолі нової «натуральної школи» російської літератури. Бєлінський вважає такий крок непрощенною зрадою. Оскільки погодитися з Булґаріним і Сєнковським означало погодитися з ідеєю, що Гоголь після «Вечорів на хуторі біля Диканьки» не написав нічого вартісного, тоді як для Бєлінського Гоголь починається з «Ревізора». В очах Бєлінського Гоголь пошив його — свого найбільшого, найвідданішого прихильника — в дурні, ставши на бік його ворогів.
Як показує рецепція «Мертвих душ» і «Ревізора», перехід до російської тематики означав для Гоголя вступ на заряджену націоналізмом територію. Хоча спочатку такий розвиток подій був схвалений критиками, гоголівські твори на російські теми змусили деяких критиків пошкодувати, що Гоголь не залишився при українських темах. Гоголівський негативний образ Росії обурив його опонентів і збентежив багатьох прихильників. Його особисті друзі та Бєлінський захищали патріотизм твору й наполягали на щирій любові Гоголя до Росії, яку вони намагалися вивести з Гоголевого життя та творчості різноманітними більш або менш слабкими аргументами. Одне можна сказати з певністю: рецепція «російських» творів Гоголя незмінно оберталася навколо гоголівського потрактування теми російського національного характеру, яка виявилася суперечливою, важкою та непростою. Ці сучасні голоси вбачали справжню складність у самому серці гоголівського підходу до Росії та запропонували різкий контраст із аксіоматичним переконанням у безсумнівній любові Гоголя до Росії, яке пізніше сформувалося в російській культурі. Перші читачі Гоголя, будучи менш упевненими в цьому або принаймні вважаючи це переконання суперечливим, правильніше розуміли дух гоголівської творчості, в якій ця проблема була далекою від очевидності.