Україна — не Росія
- Автор: Кучма Леонид Данилович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Время
- ISBN: 5-94117-127-7
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Україна — не Росія». Краткое содержание книги:
Ілля Ілліч Мечніков — великий біолог, почесний академік Петербурзької Академії наук, лауреат Нобелівської премії — він чий? Мечніков народився на Харківщині (його батько походив з козацько-молдавського роду), закінчив Харківський університет, близько 20 років працював в Одесі, після чого переїхав до Парижа, до Луї Пастера. Залишився в Парижі до кінця днів, але вважав себе російським вченим. Чи маємо ми право вважати його українським вченим?
Або взяти блискучу плеяду Ковалєвських.[83] Справедливо, що за суто формальними ознаками наша наука може «претендувати» лише на трьох Ковалєвських — тому що вони працювали в Україні і (або) займалися її дослідженням?
Навіть після 1917 року ясності додалося небагато. Дуже показові в цьому відношенні і наукові долі перших президентів Української Академії наук, заснованої в 1918 році. Найпершим її президентом став основоположник геохімії Володимир Іванович Вернадський. Киянин, з українських дворян, син видатного економіста і публіциста Івана Васильовича Вернадського, він був, як це тепер визнано, одним з найвидатніших вчених XX століття. (Цікаво, що в Петрограді в той же час президентом Російської Академії наук став інший українець, Олександр Петрович Карпинський; а вже в наші часи її президентом був Гурій Іванович Марчук.) Вернадський належав російській науці, що не перешкодило йому з величезним ентузіазмом присвятити себе справі, яку вважав винятково важливою для рідної України. Але в 1921 році він вважає своє завдання виконаним. Палкий науковий інтерес до проблеми радіоактивних мінералів змусив його залишити посаду президента ВУАН (з 1921 року наша Академія стала називатися Всеукраїнською) і виїхати до Росії, де він зміг заснувати Радієвий інститут. В Україні того часу радіоактивні мінерали ще не були навіть знайдені.
У 1922 році ВУАН очолив видатний ботанік і мандрівник Володимир Іполітович Липський.[84] Уродженець Рівненщини і випускник Київського університету, Липський молодим виїхав до Петербурга, де і сформувався як вчений. Він автор класичних праць по флорі Кавказу і Середньої Азії, об’їздив Цейлон, Японію, Північну і Південну Америку в пошуках рослин. Через чверть століття, у 1917 році, національна революція в Україні змусила Липського згадати, що він українець. Він залишив посаду директора Імператорського ботанічного саду і повернувся до Києва, де взяв гарячу участь у створенні Академії наук, а в 1922 — 1928 роках був її президентом.
Липського заступив Данило Кирилович Заболотний, знов-таки українець, родом з-під Крижополя. Це був воістину великий мікробіолог і мужня людина, який не раз ставив досліди на собі. Після закінчення Київського університету (у 1894-му році) він також майже на 30 років залишив рідні краї. Працюючи в Петербурзі, Заболотний брав участь в експедиціях до Індії, Аравії й інших країн, де вивчав чуму, створив нову науку епідеміологію. Повернувшись до України, заснував Одеський медичний інститут і став першим його ректором, а в 1928 році був обраний президентом ВУАН.
На жаль, президентство Заболотного виявилося недовгим: у грудні 1929 року він помер. На початку 1930 року на його місце було обрано великого фізіолога Олександра Олександровича Богомольця. Киянин і вихованець Одеського університету (випуску 1906 року), Богомолець аж до свого обрання президентом ВУАН (членом якої він став раніше) також працював у Росії, де і зробив собі світове наукове ім’я.
У 1946 — 1962 роках на посаді президента Академії перебував біохімік Олександр Володимирович Палладій. На відміну від своїх попередників він був росіянином, родом з Москви, скінчив Петербурзький університет і приїхав до Харкова у 1916 році вже професором. Але все-таки його головна наукова діяльність проходила з того часу в Україні, тут їм був заснований Інститут біохімії УАН, створена українська біохімічна наукова школа.
Навіть з цих сухих фактів зрозуміло, чому в нових російських енциклопедіях можна прочитати: «Липский — русский ботаник», «Заболотний — русский микробиолог», «Прочанин — русский патофизиолог». Про Вернадського і говорити не варто. Спираючись на суто формальні ознаки, заперечити все це непросто. Дотепер проблема знімалася евфемізмом «радянський». Радянський — він і російський, і український, і грузинський, і башкирський.
Я навів ці дані у вигляді, так би мовити, демонстраційного прикладу. Насправді ж мова йде про тисячі імен. Не тільки до 1917 року майже вся наукова діяльність університетів і дослідницьких установ на території сучасної України, крім Західної, була складовою частиною загальноросійського наукового процесу, але і після цього українізація вітчизняної науки (це не стосується гуманітарних напрямків) рухалася надзвичайно повільно і з різкими відступами.
83
Це півтора десятки видатних діячів науки, що були більш чи менш далекими родичами: дослідник Донбасу (і міністр народної освіти Російської імперії), зоолог і ембріолог, дослідник Африки, палеонтолог, соціолог, дослідник продуктивних сил Росії, правознавець, учений-ветеринар, педагог, хімік, біолог (засновник морської біологічної станції в Севастополі), психіатр, музикознавець і математик, історик. До того ж, дружина одного з них, палеонтолога Володимира Онопрійовича Ковалєвського, Софія Ковалєвська, була першою жінкою-математиком. П’ятеро з цієї плеяди були академіками Російської Академії наук. Усі вони зв’язані з Україною сімейними узами, більшість родом з Харківщини, деякі — випускники Харківського університету.
84
Після Вернадського обов’язки президента ВУАН недовго виконував історик Микола Прокопович Василенко. 27 березня 1922 року на цю посаду було обрано історика Ореста Івановича Левицького, одного з кращих фахівців з епохи Визвольної війни, на жаль, він помер у травні того ж року. Через скороминущість термінів Василенка і Левицького не завжди навіть згадують серед президентів Української Академії.