Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Леся Українка, виразивши архетипне українське ставлення до сексуальності через символ Блакитної Троянди, істерично шукала розв’язання конфлікту між сексуальністю і любов’ю. «Кохання в мене в серці, наче кров у чаші таємній святого Грааля»[792], — пояснює себе українська Долорес, апелюючи до містичної крові Христа. Образ Білої Троянди, до якого звертається у ранній символізації О. Кобилянська, парадоксально поєднав Лілею і Троянду, а зречення сексуальності носило тут ніцшівський пафос аристократизму, що пов’язаний зі зневагою та ненавистю.
Попри богемну дружбу з Лесею Українкою, Кобилянська не була споріднена з нею у психології творчості: «З Лесею Українкою ми дуже гарно держалися; однак вона не була тією, що особисто впливала на мене»[793]. Це був зовнішній національно-ідейний вплив Лесі Українки: «Щоправда при ній я заглянула глибше в акції розвою українізму, цебто націоналізму, і пізнала більше українського світу й поглядів. Вона ж багато оповідала, була образована, і я їй дуже вірила»[794]. Однак так само, як у психологічній еволюції творчості Леся Українка розв’язує істеричний український конфлікт, пов’язаний з материнським деструктивним переслідуванням, варто аналізувати розв’язання німецького меланхолійного конфлікту у творчості О. Кобилянської, пов’язаного з подібним переслідуванням деструктивного інстинкту, яке, відсилаючи до іншої материнської культури, робить спроби підключитися до німецького батьківського коду, що формуватиме в психоісторії української літератури особливу новоромантичну образність. Загалом позиція О. Кобилянської (її «німецький» погляд на «українське») сигналізує з позиції чужорідного іншого про потребу потужного авторитетного батьківства в українському світі (в образі мислителів, філософів, аналітиків), відсутність яких розмножує несвідоме братовбивство, синівську неавторитетність, меланхолійний фемінізм. Як проникливий психолог О. Кобилянська розуміла значущість батьківської фігури, про що свідчать її зрілі щоденникові записи і художні твори того періоду. Проте саме її порубіжна творчість з неусвідомленою пристрастю до вбивства батька вплинула на меланхолійний дискурс «безсилої» молодої синівської генерації. Психологічне безсилля втілював брак оригінального українського світогляду, компенсацією чого стали нарцистичні деконструкції класиків.
Огляд української літератури, поданий у 1910 р. М. Євшаном у книзі «Під прапором мистецтва», зокрема у статті «Поезія безсилля», представляє ранній український модернізм як чоловічий меланхолійний дискурс (М. Яцків, П. Карманський, В. Пачовський, А. Кримський, М. Чернявський та ін.). Аналіз психології творчості цих поетів виявляє деструктивну спрагу подолати національне батьківство. На такій психологічній основі твориться безідейне меланхолійне мистецтво: письменники починають творити за відсутності власного світогляду, творчого синівського пошуку, а доходячи «до ідеалу фальшивого», скочуються до байдужості і нудьги. Цих українських меланхоліків як потенційно безсилих романтиків, фальшивих ідеалістів гостро критикує Євшан: «І такі творці, з таким світоглядом чи радше з браком всякого світогляду, звертаються до людини, апелюють до її почувань — говорять про душу. Намагаються виявити якнайбільше наївності, свіжості, гонють за чимсь все новим, незвичайним, екзотичним, шукають по всіх віках, епохах і народах, щоб освіжити свої притуплені почуття, уряджують якийсь дикий карнавал всяких богів, масок, міфів, людей — одним словом, скрізь шукають того, чого у їх вже давно немає. Природність, той ґрунт під ногами — вони загубили»[795]. Небезпека від українського меланхоліка означала небезпеку від його неусвідомленого кастраційного комплексу: стаючи далеким, байдужим до національного світу, він гониться за чужорідною мрією, за фантомом[796]. З таких безсилих меланхоліків, які зреклися національного ґрунту, і постануть романтики «загірної комуни», або українські романтики фальшивого більшовицького ідеалу, щоб пізнати власну пустоту неіснування.
Батьківсько-синівський ерос і проблема свідомої матері у порубіжній творчості В. Винниченка
Сексуальна революція розширила географічні кордони і літературні горизонти: творчі генерації в різних країнах об’єднувалися, розробляючи спільні мотиви і спільні конфлікти. Про цей злам віків І. Франко писав як про панування «певної літературної моди в цілому цивілізованому світі»[797]. Молоде українське літературне покоління головним завданням мистецтва прагнуло також зробити психологію, відштовхуючись від модерних студій свого часу[798]. «Сексуальна проблематика загалом стає прикметою масової культури на початку XX ст. і набуває виразного урбаністичного підтексту»[799]5, — зазначає Т. Гундорова. На центральність проблеми статі, що заполонила всі сфери тогочасного культурного життя, вказує М. Бердяєв: «Стать ніби проявляється, із таємної стає явною»[800]. Якщо знаковим фактом раннього українського модернізму, що реагує на сексуальну революцію, було жіноче письмо Лесі Українки та О. Кобилянської, то його найяскравішою чоловічою реакцією — творчість В. Винниченка. Епоху українського модернізму першої третини XX ст., за словами С. Погорілого, цілком заслужено називають «винниченківським періодом української літератури»[801]. Драми «Memento» (1909), «Брехня» (1910), «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (1911), «Пригвожденні» (1915), романи «Чесність з собою» (1911), «Рівновага» (1912), «По-свій!» (1913), «Божки» (1914), «Заповіт батьків» (1914), «Хочу» (1915), «Записки Кирпатого Мефістофеля» (1916) В. Винниченка репрезентують новореалістичну психологічну «драматургію» української літератури зламу віків. У творах Винниченка складання модерністського дискурсу поширюється на сферу сексуальності, яка стає складовою екзистенційної проблематики[802]. Кожен текст будувався відповідно до прагнення розв’язати певне психологічне завдання, поставити певний психологічний експеримент, а на основі багаторазового його повторення вивести «формулу рівноваги» між деструктивною стихією потягів і упорядковуючими, контролюючими силами свідомості. Ще ніколи українська література не була такою рефлексивною, такою внутріпсихологічно проблематичною, зацікавленою деструктивним фундаментом несвідомого, національним еросом, джерелом проституції, особливостями материнства і батьківства в українській реальності тощо.
792
Українка Леся. Камінний господар // Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах. — К., 1977. — Т.6. — С. 79.
793
Кобилянська О. Твори у п’яти томах. — С. 240.
794
Там само.
795
Євшан М. Поезія безсилля // М. Євшан. Під прапором мистецтва. Літературно-критичні статті. Книжка І. — К., 1910. — С. 18.
796
Там само. — С. 16.
797
Франко І. Інтернаціоналізм та націоналізм у сучасних літературах // І. Франко. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1981. — Т. 31. — С. 33.
798
Франко І. З останніх десятиліть XIX віку // І. Франко. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1984. — Т. 41. — С. 525.
799
Гундорова Т. Проявлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. — Львів, 1997. — С. 186.
800
Бердяев М. Философия свободы. Смысл творчества. — М., 1989. — С. 399.
801
Погорілий С. Неопубліковані романи Володимира Винниченка. — Нью-Йорк, 1981. — С. 164.
802
Гундорова Т. Проявлення слова. — С. 186.