Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Рання повість Кобилянської, її щоденники наочно демонструють, як змінюються лібідозні об’єкти. У зв’язку з цим втрата об’єкта бажання помножується, що накопичує депресивність і відразу. Уява Гортензи плекає образ поважного чоловіка, який нагадував би її материнську культуру, тобто був наділений підвищеним потягом до знання і краси, стриманою сексуальністю й обов’язково перевищував її в цьому. «В Кимполунзі, — зізнається Гортенза, — я не маю жодної дівчини, яка б мені дорівнювала, я кинулася на книжки, навіть і наукові — не тільки на романи, які жадібно поглинала, я читала, часто заплутувалася, і книжки зробили мене такою. Я в щось вплуталася, і не можу вийти з цієї плутанини, але я знаю — гарна душа, відкрита, яка б розумово стояла вище від мене, така душа могла б мене з цього чарівного лабіринту вивести. Але ж де найти таку душу? Тепер весь світ переповнений егоїстами»[776]. У цих словах гостро відчутна внутріпсихологічна проблема юної О. Кобилянської. Вона спостерігає, що знайомі їй чоловіки беруть за жінок таких, як Луда, — осіб «з дитячим розумом», які нагадують бажаних чоловічому еросу пасивних жіночих об’єктів. У тоні ображеної тужливості починає своє раннє письмо О. Кобилянська, віщуючи собі безрадісну жіночу долю через невіднайденість любовного об’єкта, який би дорівнював її гордому бажанню. Тому Гортенза вирішує не виходити заміж, а купити маленьке господарство і господарювати «по своїй волі». Так, через образ Гортензи О. Кобилянська приміряє на себе шати гордої і самотньої королеви. Однак її пристрасна натура бунтує при згадці про чоловіка, з яким можна втолити своє сексуальне бажання. Гортенза думає про великі холодні очі Фаллера, її серце сильно пульсує від згадки про демонічну чоловічу натуру, що гострими очима проникає до її палкого серця. З природної глибини виникає інша люта, садистська мрія: «Гортенза стояла перед дзеркалом в довгій блідожовтій шовковій суконці і втикала в каштанове цілком розплетене волосся принесені квіти. Її обличчя було блідніше, ніж звичайно, а карі очі страшно палали. Чому вона сьогодні так хвилюється? Гортенза була вже готова, але не рухалася з місця і все дивилася в дзеркало на свою високу струнку постать і гірко усміхалася: «Боже, тільки чотири вечори, один за одним, хотіла б я бути такою красивою, як Венера, щоб зламати ті серця, які завдали мені стільки болю, — це було б солодке задоволення. Перші три дні були б вони щасливі, а четвертого дня — зламані…»[777]. Це бажання садистської помсти, спрямоване на чоловіків, нагадує про Кармен, або фатальну жінку, і є підставою для тверджень про внутріпсихологічну основу фемінізму в творчості О. Кобилянської.