Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Спробою захистити роман від його автора, оголосити про його імунітет від засудження також характеризується рецензія Бєлінського на друге видання, що була опублікована в Современнике. Бєлінський називає гоголівську передмову «фантастикою» і «фарсом» (ССБел 8, 512—513). Продовжуючи тенденцію, започатковану в його відповіді на брошуру Аксакова, згодом він послаблює свою початкову піднесену похвалу націоналістичним відступам і тепер розглядає їх як тривожні ознаки неминучої кризи Гоголя. Те, що він спочатку розцінював як поющие дифирамбы блаженствующего в себе национального самосознания стало тепер місцями, де силится автор стать каким-то пророком и впадает в несколько надутый и напыщенный лиризм. Бєлінський рекомендує пропускати ці фрагменти під час читання. Критик дотримується погляду про «Мертві душі» як надзвичайно національний твір, але вбачає його національність у реалістичних і глибоко художніх описах російського життя, а не у відступах або анонсах майбутніх томів. Бєлінський повторює своє побоювання стосовно Гоголевих планів переробити роман, в уславлення якого він вклав чимало сил і репутації, та припускає, що нікому не захочеться читати виправлену версію.

Страхи Бєлінського з приводу текстової цілісності оригінального тексту «Мертвих душ» виявилися необґрунтованими, оскільки Гоголь його так ніколи й не виправив. Однак він продовжив обговорення свого роману в статті, опублікованій у «Вибраних місцях», під назвою «Чотири листи до різних осіб з приводу „Мертвих душ“» (Четыре письма к разным лицам по поводу «Мертвых душ»; ПСС 8, 286—299). Перший лист зосереджується на гоголівському знанні Росії. Цього разу Гоголь відкрито наводить імена Булґаріна, Сєнковського та Полєвого, називаючи їхні зауваження щодо «Мертвих душ» значною мірою виправданими. Хоч він і вдячний професійним критикам за їхні думки, він знову висловлює жаль, повторюючи свою передмову від 1846 року, мовляв, звичайні люди не відповіли на його роман — прості чиновники, купці та поміщики. То як письменникові, чиє життя за природою своєю є ізольованим та осілим, довідатися про Росію? Будучи «змушеним» жити за кордоном, він зізнається, що вважає це завдання особливо важким. Єдиний учитель письменника, зазначає Гоголь, — це його читачі, люди, занурені у практичне життя, — а читачі Гоголя підвели його, зберігаючи мовчанку, немовби Росія і справді населена мертвими душами. Гоголь вважає, що погляди професійного письменника про Росію були спотворені та що лише прості росіяни можуть служити джерелом достовірної інформації — тоді б він прийняв їхні виправлення.