Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
10 червня 1933 року Постишев виступив із промовою на червневому пленумі КП(б)У та висунув звинувачення проти Скрипника особисто. На думку Постишева, останній прикривав національних ухильників, шкідників і контрреволюціонерів у своєму Комісаріаті освіти; його підтримка використання літери «ґ» служила польським панам, бо допомагала відокремити українську мову від російської[1017].
27 червня Хвиля виступив проти Скрипникової політики в мовознавстві та заявив, що його «національний ухил» спричинився до труднощів влади у заготівлі зерна:
Основна причина помилок у кампанії хлібоздачі минулого року в тому, що в багатьох партійних організаціях України не було належної більшовицької пильности й непримиренности до ворожих елементів, які, користуючись з цього, шкодили нам на всіх дільницях нашого будівництва.
Це, додавав він, включає й культурний фронт, тож винними були передовсім національні ухильники, пов’язані зі Скрипником:
А наш Наркомос не тільки не викрив шкідництва, а навпаки — потурав шкідницьким елементам. Ще гірше, що сам нарком освіти тов. Скрипник давав змогу цим елементам прикриватися його виступами в питаннях мовознавства. […] Тов. Скрипник не міг не знати, що він сам став на шлях відчуження української мови від російської та наближення її до польської.
Хвиля чітко дав зрозуміти, що це петлюрівський саботаж і що керівництво рішуче налаштоване з ним боротися задля «очищення українського правопису від того контрреволюційного націоналістичного сміття»[1018].
6 липня «Вісті» опублікували особливо жорстокий випад Панаса Любченка проти Скрипника; Любченко його пов’язував зі всілякими шкідниками, що їх викрили на судових процесах у справі СВУ. Він наголошував на тому, що саме Скрипник відповідальний за «куркульський український націоналістичний» саботаж у мовознавстві, літературі та історичній науці. Якщо Хвиля пов’язав Скрипника з дискредитованими тепер мовознавцями, то Любченко особливо наголосив на його зв’язку з істориками Яворським та Сухино-Хоменком, які стали жертвами чисток у 1930 році. Любченко звинуватив Скрипника в спробі створити власний «націонал-більшовизм», підмінюючи класову боротьбу національною[1019], [1020].
Мабуть, напад Любченка став останнім ударом, який зруйнував будь-які ілюзії Скрипника щодо своєї подальшої долі. Так чи інакше, наступного дня після цієї публікації Скрипник наклав на себе руки[1021]. Українському пошуку власної дороги до соціалізму було остаточно покладено край. Буквально все, що Скрипник будь-коли робив і з чим був пов’язаний, означалося як «ухил Скрипника» (або «скрипниківщина», «скрипниківський ухил»). Наприкінці 1933-го українізація завершилася так само, як і решта політик коренізації: білорусизація, євреїзація, татаризація й так далі.
Скрипник, безсумнівно, вів закулісну боротьбу, щоб переконати Москву зменшити обсяги зерна, що їх правили з України. «Правда» навіть опублікувала передову статтю в січні 1932 року, вимагаючи, щоб українські чиновники перестали пасти задніх у заготівлях зерна для Союзу[1022]. У Резолюції ЦК ВКП(б), якою Постишева відправляли до України, було вказано також на те, що Україна провалила виконання хлібозаготівельних планів, незважаючи на зменшення їх втричі (до 6,2 млн. т, але це полегшення великою мірою нівелювалося зміною процедур обліку заготівель)[1023]. На третій день після смерті Скрипника Попов, із чиєю працею як історика читач уже ознайомлений, звернувся до Харківського партійно активу, пов’язуючи боротьбу проти селянства за їжу з боротьбою проти вже привида Скрипника та проти українського націоналізму. Він визначив мету партії в перетворенні України на зразкову радянську республіку:
1017
Мобілізуємо маси на своєчасну поставку зерна державі. Промова т. П. П. Постишева на пленумі ЦК КП(б)У 10-VI-1933 р. Вісті ВУЦВК. 22 червня 1933. С. 1–2.
1018
Стан на мовному фронті. Доповідь тов. Хвилі. Вісті ВУЦВК. 1933. 30 червня. С. 3.
1019
Про деякі помилки на теоретичному фронті. З промови тов. П. П. Любченка на пленумі ЦК ЛКСМУ. Вісті ВУЦВК. 1933. 6 липня. С. 3, 4 (номер сторінки із 2 на 3 виправлено за джерелом. — у дужках прим. наук. ред.).
1020
Автор неточно розтлумачив слова Любченка про «націонал-більшовицькі» гріхи Скрипника. У Любченка йшлося не про спробу Скрипника створити «квасний» націонал-більшовизм. А про те, що він вживав цей термін для означення певних сил, які перебували між більшовизмом та «націоналізмом», тобто за введення терміну «націонал-більшовизм» у публічний обіг. Наприклад, лунали закиди в бік Скрипника, що він свого часу означав як «націонал-більшовиків» «Українську комуністичну партію» до її розпуску та влиття в лави КП(б)У. Цікаво, що на початку 1933 це був перший доведений «гріх» Миколи Скрипника, оскільки він ще раніше сам визнав помилковість вживання цього терміну. — Прим. наук. ред.
1021
Вісті ВУЦВК. 1933. 8 липня. С. 1. За п’ять років Любченко також скоїть самогубство. (Як у тексті Автора, так у посиланні на газету містилася помилка, яку ми виправили. Скрипник наклав на себе руки наступного дня після публікації, тобто 7 липня. Можливо, помилка зумовлена тим, що наступний за № 150, тобто № 151 випуск газети «Вісті ВУЦВК вийшов не у п’ятницю, 7 липня, як це мало бути для щоденної газети, а 8 липня, у суботу. І саме у цьому номері, за суботу 8 липня, було надруковане повідомлення про смерть Скрипника. Нині обставини останнього дня життя Скрипника і, зокрема, два засідання політбюро ЦК КП(б)У, після цькування на першому з яких він і застрелився, достатньо висвітлені в історичній літературі і різночитань щодо дати смерті не існує. — у дужках прим. наук. ред.)
1022
Правда. 8 січня 1932. С. 1.
1023
Постанова ЦК ВКП(б) з 24 січня 1933 р. та завдання більшовиків України. 1933. № 3. С. 3. Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях. Т. 1. С. 750. Krawchenko, Bohdan. The Great Famine of 1932-33 in the Soviet Ukraine. One World. Vol. 20. 1982. No. 1. P. 20.