Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

До 1933 року політика, яку впроваджував Скрипник і яка, на його думку, відповідала інтересам України, зазнала краху. Національну інтелігенцію дискредитували показовими судовими процесами, і практично вся вона опинилася під арештом. Десяту частину селян було знищено зумисно влаштованим голодом. Можна простежувати процес поступового знищення суверенітету радянської України від 1927 року, коли було схвалено Всесоюзний план розвитку сільського господарства, або від положення 1928 року про республіканські бюджети та використання землі. Ці положення не обмежували владу всесоюзних органів і не гарантували права республік. Земельний закон зробив усі землі власністю Союзу, а республіки практично перетворив на уряди без територій. Скрипник виступав проти обох пропозицій — і двічі він програв[1009]. Ми бачимо, що ідеологія, так само, як і економіка, дедалі більше переходили до компетенції всесоюзних організацій і що у кожній царині було завдано ударів по українській культурній окремішності. Скрипник тривалий час перебував у стані політичної облоги, і нападки на нього були нападками на його країну.

24 січня 1933 р. ЦК ВКП(б) ухвалив спеціальну резолюцію щодо зміни керівництва КП(б)У. Павла Постишева, який раніше, перед виїздом до Росії, очолював Харківську партійну організацію, повернули на його попередню посаду[1010] в Україні та призначили другим секретарем ЦК КП(б)У[1011]. Протягом наступних тижнів було проведено велику чистку українського культурного життя[1012]. 28 лютого в радянській Україні відбулася ґрунтовна урядова реорганізація. Скрипника усунули з посади комісара освіти та призначили головою Державного планового комітету УРСР і заступником голови українського Раднаркому. Затонський отримав Скрипникову попередню посаду[1013]. 4 березня «Правда» опублікувала самокритичний лист керівників радянської Білорусі, які визнавали свою «помилку в національному питанні»[1014]. За кілька днів на перших шпальтах у «Вістях» вийшла стаття від редакції, де ішлося про те, що цей лист стосується й проблем України[1015]. Наприкінці квітня ЦК КП(б)У провів нараду з питань національної політики, на якій Затонський засудив національних ухильників у освіті, а Хвиля — у мовознавстві[1016]. Заклалося підґрунтя для останнього удару.