Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Навіть виключно поверхове прочитання українських радянських газет цього періоду вражає численними викриттями «опортуністів», які «не хочуть бачити куркулів серед себе» (як же вони могли, якщо самі брали участь в очищенні від «куркулів» на початку 1930 року?) та «саботують» заготівлі[985]. Хоча раз у раз редактори писали про «перегини», тобто про занадто жорстке поводження із селянами, більшість українських колгоспів не отримали нічого від врожаю 1932-го. Згідно з радянськими даними, станом на 1 лютого 1933 року тільки 22,7 % усіх колгоспів України провели розподіл прибутків за 1933 р.[986]
Покарання для селян були просто драконівські. На всесоюзному рівні законом від 7 серпня 1932 р. щодо недоторканності соціалістичної власності проголошувалося, що вся власність колгоспу включно з врожаєм і кормом для тварин є «священною та недоторканною». Кожного, хто підібрав колосок пшениці чи відірвав бадилля буряка, оголошували «ворогом народу» й могли розстріляти. А за обставин, що пом’якшують провину, ув’язнювали на термін не менше як 10 років у ГУЛАГу з конфіскацією всього майна. Другий розділ цього закону визначав покарання від 5 до 10 років концентраційних таборів для тих колгоспників, які намагалися підбурити інших покинути колгосп. Протягом 1932 р. 20 % усіх засуджених у Радянському Союзі проходили за статтями цього закону, і сам Сталін назвав його «основою революційної законності в цей момент»[987].
Постанова органів влади УСРР від 6 грудня 1932 року виокремила шість сіл, які звинувачували в саботуванні хлібозаготівель. Їх занесли на «чорну дошку», що передбачало:
1. Негайно припинити довіз товарів, цілком припинити кооперативну і державну торгівлю на місці і вивезти з відповідних кооперативних і державних крамниць всі наявні товари.
2. Цілком заборонити колгоспну торгівлю, як для колгоспів, колгоспників так і одноосібників.
3. Припинити всіляке кредитування, провести дотермінове стягнення кредитів і інших фінансових зобов’язань.
4. Перевірити і очистити органами ВСІ кооперативні і державні апарати від всіляких чужих і ворожих елементів.
5. Перевірити і очистити колгоспи цих сіл, вилучивши контрреволюційні елементи, організаторів зриву хлібозаготівель[988].
Постанова від 13 грудня розширила приблизно ті самі санкції на 82 райони «що найгірше виконали план хлібозаготівель»[989]. До того ж ЦК КП(б)У наказав Дніпропетровському та Харківському обкомам вилучити всю власність, що належала 1500 одноосібним господарствам у тих районах, які «злісно не виконують своїх планів хлібоздачі»[990].
1933-й видався важким для всіх радянських селян, проте складається враження, що масова смертність від голоду обмежилася виключно територією України, Північно-Кавказьким краєм і тими частинами Поволжя, де, вочевидь, радянська влада намагалася послабити поволзьких німців. Уздовж усього кордону з власне Росією (на відміну від кордону з Кубанню) голод не переходив цього кордону. Неминуче напрошується висновок про те, що в Україні, як писав Вільям Генрі Чемберлен, «уряд мав намір „провчити селян“ жорстоким методом голоду», і на користь цього свідчив той факт, що «в кожному відвіданому селі повідомлялося про смертність не нижче за 10 %»[991].
З численних свідчень тих, хто пережив Голодомор, перед нами постає страхітлива картина життя в селах протягом жахливої зими 1932–1933 років. Ті, хто вижив, розповідають про масову загибель людей від голоду в таких масштабах, що кількість тіл померлих була більша за кількість живих, які могли їх поховати належним чином: трупи або скидали в рови, або збирали на купу та присипали землею зверху. Повідомляється про сотні випадків канібалізму. Повністю повимирали цілі села[992]. Зголоднілих селян часто бачили в містах, і цілі армії безпритульних дітей ходили країною в пошуках їжі[993]. Держава врешті оголосила про «ліквідацію» проблеми безпритульних і провела масові розстріли цих дітей[994]. Багато хто намагався дістатися Росії, щоб знайти хліб. Іван Майстренко, колишній функціонер із КП(б)У й редактор газети, згадує про два села по два боки російсько-українського кордону — як люди з українського села вночі пробиралися до російського, щоб дістати хліба, адже він був лише по російський бік[995]. Щоб обмежити голод виключно територією України, було виставлено прикордонний контроль ГПУ вздовж залізничних колій. На цих пунктах селян, які їхали з Росії до України, затримували, обшукували й відбирали в них усю їжу, яку вони везли з собою з Росії[996].
985
Харченко, І. Шкідницьке керування. Вісті ВУЦВК. 1929. 10 жовтня. С. 6; Попов, М. Правий ухил на практикі. Деякі спож(ивчі). т-ва Полтавщини. Вісті ВУЦВК. 1930. 31 жовтня. С. 1; Постанова президії Всеукраїнського центрального виконавчого комітету на доповідь наркомторгу УСРР про хлібозаготівлі. Вісті ВУЦВК. 1930. 21 жовтня; Хліб — могутнє знаряддя для піднесення всього радянського народного господарства. Із промови голови ЦКК Наркома PCI тов. Затонского на зборах райпартактів Бердянського району — 3 жовтня. Вісті ВУЦВК. 1930. 28 жовтня. С. 4; Черняк, М. Безгосподарність та організоване шкідництво. Вісті ВУЦВК. 1930. 29 жовтня. С. 5; За якість хліба. Вісті ВУЦВК. 1930. 1 листопада. С. 5; Богуславський район на хвилі опортунізму. Вісті ВУЦВК. 1930. 1 листопада. С. 5; Вирішальні дні хлібозаготівель. Вісті ВУЦВК. 1930. 23 листопада. С. 1; Плис, І. Основні моменти хлібної кампанії 1930–1931 року. Більшовик України. 1930. № 13–14. С. 17–25; С.-г. кооперація і союзхліб не готові до приймання хліба нового врожаю. По-більшовицькому готуватись до наступних хлібозаготівель. Вісті ВУЦВК. 1931. 2 липня. С. 6; Опортуністів виключимо з партії. Вісті ВУЦВК. 1931. 5 листопада. С. 1; Де покладаються на самовплив, там хліб «пливе» в куркульські ями. Вісті ВУЦВК. 1931. 15 листопада. С. 1. Цей перелік посилань можна доповнювати джерелами майже нескінченно.
986
Ганжа, И. Ф., Слинько, И. И., Шостак, П. В. Украинское село на пути к социализму / Очерки истории коллективизации сельского хозяйства в союзных республиках (ред. В. П. Данилов). Москва : Госполитиздат, 1963. С. 202.
987
Conquest, Robert, ed. Agricultural Workers in the USSR. London, Sidney, Toronto, 1968. P. 24–25.
988
Про занесення на чорну дошку сіл, які злісно саботують хліблозаготівлі: Постанова Раднаркому УСРР і ЦК КП(б)У. Вісті ВУЦВК. 8 грудня 1932. С. 1. (Оскільки тут авторський переказ за змістом був дуже близьким до тексту джерела, його замінено відповідною цитатою із джерела. — у дужках прим. наук. ред.)
989
Виправлено хибодрук, допущений у англомовному тексті: замість «31 грудня» подаємо «13 грудня», як у джерелі, на яке посилається Автор. — Прим. наук. ред.
990
Слинко. Соціалістична перебудова. С. 298.
991
Chamberlin, William Henry. The Ukraine: A Submerged Nation. New York, 1944. Pp. 59, 60.
992
Крім даних Проекту інтерв’ювання біженців Гарвардського університету, свідчення очевидців про Голодомор 1933 року вміщено в таких працях: The Black Deeds of the Kremlin: A White Book. Toronto and Detroit, 1953, 1955; Вербицький, M. Найбільший злочин Кремля; Семенко, Ю., ред. Голод 1933 року в Україні: Свідчення про винищування Москвою українського селянства. Мюнхен, 1963; Solovey, Dmytro, ed. The Golgotha of Ukraine. New York, 1953. Інші матеріали розглянуто в працях: Dalrymple, Dana. The Soviet Famine of 1932–1934. Soviet Studies. Vol. 15. 1964. Pp. 250–284; Vol. 16. 1965. Pp. 471–474. Корисними є бібліографії: Pidhaina, Alexandra. A Bibliography of the Great Famine in Ukraine, 1932–1933. The New Review: A Journal of East-European History. Vol. 13. 1973. No. 4. Pp. 32–68; Українська література про голод в 1932 і 1933 роках. Вільна Україна. № 18. 1958. С. 42–44.
993
Kravchenko. І Chose Freedom. Р. 63.
994
Conquest, Robert. The Great Terror. P. 129. (Тут Автор посилається на широковідому книгу Роберта Конквеста, саме це твердження якого не викликає довіри, оскільки ґрунтується лише на спогадах одного з колишніх радянських посадовців органів держбезпеки, який емігрував. Теза про розстріли не підтверджується жодними документами, зокрема й тими архівними джерелами, які стали доступні після розпаду СРСР. — у дужках прим. наук. ред.)
995
М(айстрен)ко, І. До 25-річчя голоду 1933 р. Вперед: Український робітничий часопис. 1958. № 7. С. 1–2.
996
Plyushch, Leonid. History’s Carnivaclass="underline" A Dissident's Autobiography. New York and London, 1977. P. 41; Вербицький. Найбільший злочин Кремля. С. 89–90.