Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933

Одне з непрямих питань цього дослідження — питання зіставлення конкретного із загальним. Що було унікального у викладених подіях, а що — схожого з відповідними подіями в інших місцях? Хоча політику коренізації було застосовано до всіх неросійських народів Радянського Союзу, український досвід є унікальним — і за розмахом досягнень українізації, і за жорстокістю заходів, що їх вживали потім для припинення цього процесу. Культурне відродження 1920-х, а також масштаби дискусій, які відбувалися, годі й уявити поза періодом непу, що вирізнявся в історії Радянського Союзу певною толерантністю. Політична ситуація, яка породила й сформувала український комунізм, склалася завдяки тому, що режим усвідомив власну неспроможність завоювати підтримку потужних сил українського суспільства, тож вирішив їх утихомирити. Усі ці сили було знищено під час першої п’ятирічки, коли режим нарешті звів порахунки з тими, з ким раніше мусив рахуватися. Національна політика була пов’язана із ситуацією на селі, а примусова колективізація уярмила селян так, як ніколи раніше.

Щоб провести паралелі, не треба йти далеко: їх повно не в СРСР, а в так званих народних демократіях Варшавського пакту. Ці нації більше розвинені порівняно з українцями в 1917-му, і вони ніколи не зазнали таких болючих ударів, як ті, що випали на долю народів Радянського Союзу напередодні Другої світової війни. Громадянське суспільство в цих країнах нині набагато сильніше, ніж колись в Україні, і його ніколи не придушували так, як це робилося в СРСР під час п’ятирічок. Ці режими, непопулярні всередині країн, не можуть покладатися лише на грубу силу й не можуть існувати ізольовано від впливів тих, ким вони правлять. Вони потрапили в пастку між Москвою та своїми-таки підданими, і час від часу демонструють незалежність, лиш до певної міри, але й це досить неприємно для Москви. Іноді, як у випадку Тіто чи Ґомулки, їхні пошуки національних шляхів до комунізму були цілком успішним. А іноді, як сталося з Дубчеком, ці пошуки закінчувалися трагічно. На відміну від України, народи Східної Європи зберегли контроль над національними арміями та поліцією — необхідні важелі влади, що дозволили їм досягти успіху там, де Скрипнику не вдалося. Та хоча національний комунізм в Україні, де він був першою спробою, і зазнав поразки, — він досі тримає позиції в Східній Європі, і навіть в Україні надії на нього ще не вмерли.