Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933
- Автор: Мейс Джеймс
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавничий Дім «КОМОРА»
- ISBN: 978-617-7286-31-7
- Переводчик: Максим Яковлєв
- Жанр: История
Электронная книга - «Комунізм та дилеми національного визволення: Національний комунізм у радянській Україні 1918-1933». Краткое содержание книги:
Москва наполягала на тому, щоб засудити цих людей. Микола Скрипник діяв за наказами Москви, проте водночас піднявся на найвищий щабель політичної влади й дістав масову підтримку населення. На початку тридцятих років культ його особи був майже таким самим, як культ особи Сталіна. Щоб скинути Скрипника, Москві знадобилося цілих чотири роки.
Саме Скрипник, український старий більшовик, якого до країни відправив Ленін, по суті, зміг переконати Москву серйозно поставитися до національних прагнень українців. Він допоміг Кагановичу в протистоянні з Шумським і став тією людиною, яка від імені партії озвучувала її офіційну політику з національного питання. Коли Сталін відставкою Кагановича «купив» підтримку Скрипника в боротьбі з Бухаріним, Скрипник бачив себе практично незалежним національним лідером, котрий просував політику українізації з таким завзяттям, що українці швидко стали повноцінною в соціологічному сенсі нацією: більшістю в партії, більшістю в промисловому пролетаріаті, а також швидко проникали до еліт суспільства в тих сферах, у яких раніше посідали тільки найнижчі щаблі соціальної ієрархії. Скрипник розробив власну теорію національного питання, завданням якої було — обґрунтувати політику, що, на його думку, була спрямована на забезпечення інтересів його нації. Він навіть вимагав переглянути кордони та прагнув встановити культурний протекторат над українцями в Росії. Українізація спрацьовувала, і навіть українці за межами України почали сприймати Скрипника як свого лідера. Комунізм справді пускав своє коріння на неросійському національному ґрунті.
У роки перебування Скрипника при владі спостерігаємо й кількісні успіхи політики українізації: книжки й газети українською мовою, українізація міст та робітничого класу, поява етнічних українців серед політичної та культурної еліти країни. Разом із тим змінювалася якість української політики. Після Волобуєва важливі політичні питання могли розглядатися лише з однієї — з офіційної позиції партії. Культурну революцію, що розпочалася з Шахтинської справи, в Україні було викручено так, щоб дискредитувати всю національну інтелігенцію. Колективізація мала на меті придушити основного бенефіціара українізації — українське селянство. Одним словом, Радянський Союз став більш регламентованим і централізованим, Москва припиняла толерувати сильних національних лідерів, які могли б надавати владі на місцях бодай якоїсь аури національної легітимності.
В основі політичної ситуації, що склалася, було селянство. Як сказав Сталін, «національне питання по суті є селянським питанням». Україні вдалося піти своїм шляхом так далеко лише тому, що радянський режим не мав таких сильних позицій в українському селі, які він мав у російському. Саме тому комнезами, жорсткий і швидкий засіб контролю над українським селом із часів громадянської війни, якому не було аналогів у Росії, за наполяганням Сталіна зберегли й посилили під час примусової колективізації. Лише 1925 року українським сільрадам надали повноваження, наближені до тих, що їх мали сільські ради в Росії. Колективізація в Україні передбачала набагато тяжчу боротьбу, ніж у Росії, і вимагала цілковитої зміни політичної ситуації. Знадобився спланований Голодомор та мільйони життів задля того, щоб насадити колективізацію та залякати український народ.