Чому Захід панує - натепер

161 року н. е., коли імператором став Марк Аврелій Антонін, видавалося, що Рим все ще має міцне здоров'я, й Марк сподівався віддатися своїй пристрасті — філософії. Проте натомість йому довелося протистояти старосвітовому обмінові. Перша серйозна епідемія вибухнула у військових таборах на північно-західному кордоні Китаю того року, коли він зійшов на трон, і того самого року напад партян на Сирію змусив Марка сконцентрувати там військо. Переповнені табори забезпечували ідеальне середовище поширювання хвороб, і 165 року їх спустошила пошесть (віспа? кір? літературні джерела, як завжди, пишуть про чуму). 167 року вона досягла Риму, саме тоді, коли рух населення на північ та схід штовхав нові потужні германські федерації через Дунай. На війну з ними Марк витратив тринадцять років, решту свого життя[191].

Рим, на відміну від Китаю, у другому сторіччі виграв свої війни за прикордоння. Якби не це, Рим у 180-і роки мав би кризу, подібно до Хань. Однак перемоги Марка Аврелія вплинули лише на темп змін, а не на наслідки. Сама армія не може зупинити занепад. Смертельний врожай масових епідемій спричинив хаос в економіці. Ціни на харчі та оплата землеробської праці злетіли вгору, й це надало переваги селянам, що вижили, бо вони тепер могли полишити непродуктивні поля та зосередитися на кращих землях. Але позаяк землеробство великою мірою занепало, а відтак поменшали податки та рента, настало вільне падання загальної економіки. Кількість кораблетрощ у Середземному морі різко меншає після 200 року, те саме після 250 року відбувається з забрудненням у крижаних покривах, озерних та болотяних осадах (рис. 6.6). Натоді всі відчули скруту. Після 200 року в поселеннях поменшало кісток рогатої худоби, свиней та овець, а самі кістки стали меншими, що свідчить про понижчання рівня життя. Близько 220-х років у містах будували мало великих споруд і робили мало написів.

По п'ятдесяти роках після перемог Марка Аврелія Рим все одно втратив контроль над прикордонням. Подібно до того, як перемоги над гуну в першому сторіччі до н. е. парадоксально ускладнили Хань проблему контролю кордонів, низка римських успіхів так сильно надломила Партію, що режим не витримав піднесення персів у 220-і роки н. е. Новопостала династія Сасанідів створила значно сильнішу армію й 244 року перемогла римські сили та вбила імператора, що їх очолював.

Римові довелося швидко перекинути військо та гроші на східний фронт, що колапсував. Аж виявилося, що тепер неможливо належним чином захистити прикордоння на Рейні та Дунаю. Замість просочуватися маленькими бандами й красти худобу, тепер сотенні та тисячні загони пробивалися крізь знелюднені лінії захисту, вбивали, спалювали, грабували та забирали рабів. Готи, що лише нещодавно прийшли до Балкан з берегів Балтійського моря, чинили напади аж до Греції й 251 року перемогли та вбили ще одного римського імператора. На той час постали ще й нові епідемії, спричинені, можливо, цим пересуванням населення. Коли 259 року Рим нарешті зібрав ще одну армію проти Персії, він зазнав ще одного приниження: імператора Валеріяна захопили та посадили до клітки, де він, одягнений у лахміття раба, просидів рік, зазнаючи ще й страждань від винахідливо жорстоких тортурів. Римляни кажуть, що Валеріянова стійкість вразила його мучителів, але, як видається, насправді персам, так само як гуну, коли вони захоплювали китайських імператорів, зрештою стало нудно. Вони здерли з Валеріяна шкіру та вивісили її на стінах своєї столиці.

Старосвітовий обмін та піднесення Персії Сасанідів змінили становище Риму. Щоразу, коли населення меншало, а економіка заточувалася, імператори потребували дедалі більше грошей та війська. Їхня перша (не надто яскрава) ідея платити новим арміям дешевою валютою просто знецінила гроші та пришвидшила спад економіки. Армії, настрашені провалами центрального уряду, взяли справи в свої руки й з неймовірною швидкістю проголошували нових імператорів. На відміну від перших імператорів, ці чоловіки взагалі не мали навіть натяку на боговитість. Більшість були жорсткими вояками, дехто просто неосвіченими особами. Лише кілька з них протрималися понад два роки, і всі вони загинули від меча.