Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

На додачу до полеміки Бєлінського, в Отечественных записках було опубліковано рецензію читача з Катеринослава, котрий начебто не був професійним критиком. Ініціали під рецензією вказують на авторство Ніколая Д. Мізька, письменника та вчителя з Одеси. Оскільки Гоголь надавав більше ваги своїм простим, особливо провінційним читачам, ніж професійним знавцям, він відзначив цю статтю як одну з найкращих рецензій на «Мертві душі»[292]. Тривалий час одержимий усними відгуками про свій твір, Гоголь проявляв інтерес до свідчень про рецепцію провінційної аудиторії. Мізько повідомляє, що найкращі кола провінційного суспільства прийняли роман Гоголя дуже прихильно, відкидаючи погляди консервативної преси. Однак дехто був незадоволений тим, що автор не оголосив на титульній сторінці, що цей том був першою частиною трилогії. Інші заперечували сатиричне, надміру однобічне трактування провінційного суспільства. Дехто казав, що останній роман Гоголя «заплямував наш народ цілеспрямовано перебільшеним зображенням сучасної дійсності в невигідному світлі»[293].

Мізько заперечує ці звинувачення. Для виправдання роману від звинувачень в антинаціоналізмі він стверджує, що мистецтво стає провідником універсальних і національних ідей за допомогою суб’єктивності художника, а не тематики. Він демонструє цю ідею за допомогою порівняння деяких найобразливіших описів Росії з ліричними відступами, що, на його думку, їх виправдовують. Оскільки Гоголь якраз і вставив ці відступи як таку собі протиотруту, він, мабуть, радий був бачити їх поміченими. У рецензії протиставляється фрагмент про жалюгідну російську природу відступові про неминучу принадність безмежних просторів Росії. Коментар про проблемний статус російської мови виправдано відступом про влучно сказане російське слово. Завершальний відступ про Росію-тройку найповніше показує «національне значення» «Мертвих душ», їхній «глибокий національний пафос». У рецензії напади на цей роман прирівнюються до браку патріотизму, а також оголошуються суперечливими: «Незважаючи на крики деяких критиків, вся православна Русь давно прийняла цей цінний дар одного зі своїх синів, котрий плекає чисту, а не лицемірну, розумну, а не безвідповідальну любов до неї, нашої спільної матері»[294]. Підозри в тому, що Гоголева любов до Росії може бути лицемірною, були достатньо поширеними, щоб виправдати їхнє явне спростування.