Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Найбільш войовничий і невтомний захисник «Мертвих душ», Бєлінський, прив’язує роман до ідеології західників, так само, як Шевирєв і Аксаков — до слов’янофільської. Він перетворює цей роман на наріжний камінь своєї концепції напряму та значення сучасної російської літератури. Його перша реакція на роман була вельми націоналістичною. Рецензуючи «Мертві душі» в Отечественных записках, Бєлінський називає його не менш ніж
творение чисто русское, национальное, выхваченное из тайника народной жизни, столько же истинное, сколько и патриотическое, беспощадно сдергивающее покров с действительности и дышащее страстною, нервистою, кровною любовию к плодовитому зерну русской жизни; творение необъятно художественное по концепции и выполнению, по характерам действующих лиц и подробностям русского быта, — и в то же время глубокое по мысли, социальное, общественное и историческое… (ССБел 5, 51).
На думку Бєлінського, «Мертвими душами» було позначено такий гігантський крок у розвитку Гоголя, що він зробив усе написане ним раніше незначним. Зокрема, це стосується всієї української прози Гоголя. І справді, другий столь же важный шаг вперед — це начебто те, що он совершенно отрешился от малороссийского элемента и стал русским национальным поэтом во всем пространстве этого слова (ССБел 5,52). Хоч раніше Бєлінський вважав Гоголя російським письменником, незважаючи на його українську тематику, він, схоже, вважав «цілковите зречення» українськості необхідним для гоголівської трансформації в росіянина. «Мертві душі» вирвали Гоголя з провінційної української культури, перетворивши його на справжнього росіянина — однозначно й безповоротно.
На думку Бєлінського, російський дух пронизує гоголівський гумор, іронію, персонажів, силу його почуттів і ліризм його відступів. Він заперечує, що зображення низьких аспектів російського буття в цьому романі вилучає з нього націоналістичну якість. Роман — це не казка, нагадує він тим, хто вимагав від Гоголя приємних сцен і щасливих закінчень. Бєлінський приєднується до багатьох інших рецензентів, котрі — і це неймовірно — заперечували сатиричний і комічний дух роману заради утвердження його глибини та націоналізму. Він цитує відступ про російський простір (як і всі інші рецензенти, він не бере до уваги грубий вигук Чічікова) і фінальний — про Русь-тройку, називаючи їх поющие дифирамбы блаженствующего в себе национального самосознания (ССБел 5, 55). Тобто, твір потерпає радше від надміру, ніж дефіциту патріотизму, який вбачався в гоголівській ідеї російської вищості над іншими націями у заключних рядках роману.
Лише згодом полеміка Бєлінського зі слов’янофілами, особливо з Константіном Аксаковим, змусила його знизити свою націоналістичну ейфорію[289]. Він відкидає аксаковське порівняння «Мертвих душ» із «Іліадою». Він стверджує, що гоголівський роман радше заперечує, а не утверджує зображене в ньому життя; епічна поема робить національну субстанцію позитивною та конкретною, а не просто припущенням. Бєлінський зміцнює свій погляд на Гоголя радше як соціального критика, ніж доброзичливого глорифікатора. Замість схвалення обіцянок Гоголя щодо оптимістичного продовження, Бєлінський висловлює своє розуміння. На його думку, гоголівські пророцтва про «багатства російського духу» є надто сміливими. Він сумнівається, що автор зуміє дотримати слова, оскільки сучасна російська дійсність не дає письменникові матеріалу для подібного роду утвердження: Много, слишком много обещано, так много, что негде и взять того, чем выполнить обещание… (ССБел 5, 146, 153). На думку Бєлінського, гоголівській русской девице навряд чи вдасться засоромити всі західноєвропейські народи. Врешті-решт, він заперечує аксаковське коронування Гоголя на роль універсального генія. Згідно з Бєлінським, Гоголь — великий русский поэт, не более; «Мертвые души» его — тоже только для России и в России могут иметь бесконечно великое значение. Бєлінський переказує думку Плєтньова, мовляв, переклад іноземними мовами перетворить роман на «мертвий і незрозумілий». Хоч він спочатку ставить Гоголя на національний п’єдестал, аксаковські перебільшення та зусилля слов’янофілів використати Гоголя у своїх цілях тепер спонукають войовничого західника змінити орієнтир Гоголя і послабити націоналізм роману.
289
Коли Бєлінський написав нищівну рецензію на його брошуру, Аксаков відповів слабким, педантичним Объяснением (опубліковане в Московите), яке, своєю чергою, спровокувало ще одну атаку Бєлінського (Объяснение на объяснение по поводу поэмы Гоголя «Мертвые души»). Див. тексти Бєлінського у ССБел, 5, 56—62, 139—160; див. тексти Аксакова у Эстетика и литературная критика, 85—94.