ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Окрім арештів суб’єктів дослідження, ніяких ошукань учасників не було. Крім того, ми постійно нагадували охоронцям, щоби вони уникали фізичного насилля стосовно всіх в’язнів, разом чи кожного індивідуально. Проте ми не обмежували їх у здійсненні психологічного насилля.
Інший чинник, який ускладнює оцінку етичності цього дослідження: наша в’язниця була відкрита для спостережень експертів ззовні, які могли захистити права учасників. Уявіть себе на місці в’язня, який страждає у такій обстановці. Якби ви стали в’язнем нашої в’язниці, від кого ви хотіли би отримати підтримку? Хто міг би натиснути кнопку «Вихід», якби ви не могли самі цього зробити? Міг би це бути католицький чи в’язничний священник, який побачив вас заплаканими? Дзуськи. А як щодо мами і тата, друзів, родини? Вони втрутилися б, якби помітили погіршення вашого стану? Ніхто так і не втрутився. Може, допомога надійшла від одного з багатьох професійних психологів, аспірантів, секретарів, штатних працівників факультету психології, частина яких проглядала відеозаписи подій, брала участь у слуханнях комісії з умовно-дострокового звільнення, говорила з учасниками під час співбесід чи в коморі під час оборони перед можливим нападом на в’язницю? Жодної вам допомоги і від них.
Як можна помітити, усі зовнішні спостерігачі обрали для себе пасивні ролі. Усі вони прийняли моє бачення ситуації, і це позбавило їх власного. Вони також зосередилися на інтелектуальних розмовах, бо симуляція здавалася реальною, бо гра своїх ролей учасниками була такою реальною, бо фокус перекинувся на деталі конструкції експерименту. Ба більше, спостерігачі не бачили розгортання серйозніших зловживань, а учасники не бажали розкривати деталі цих зловживань стороннім, навіть близьким друзям і сім’ї. Можливо, ними керував сором, гордість або ж почуття, що «хлопці не плачуть». Тож багато приходили і дивилися, але не бачили і йшли далі.
Нарешті, що ми зробили правильно, то це залучили учасників у дебрифінг — не лише на три години після завершення експерименту, а й також у декількох інших випадках, коли учасники поверталися для огляду відео та слайдів з дослідження. Я підтримував контакт з більшістю з них упродовж багатьох років після закриття експерименту, відсилав копії статей, мої свідчення у Конгресі, уривки новин, анонси про телепрограми щодо Стенфордського в’язничного експерименту. Впродовж цього часу приблизно шестеро учасників приєднувалися до мене у деяких з цих телепередач. Я досі тримаю контакт із деякими з них, через більш ніж тридцять років.
Важливим у цьому поекспериментальному інтенсивному дебрифінгу було те, що учасники отримали можливість відкрито висловити свої сильні почуття та отримати нове розуміння себе і своєї незвичної у такому нестандартному та чужому середовищі поведінки. Наш метод був формою «дебрифінгу процесу»[207], в якому ми побачили, що деякі впливи і переконання, розвинені експериментом, можуть актуалізуватися й за його межами. Ми пояснювали, чому це не є бажаним у нашому конкретному випадку. Я наголошував на тому, що ми аналізували вплив негативного середовища в’язниці, а не конкретно їхні особи. Я нагадав, що їх було уважно відібрано, саме за те, що вони були здорові та нормальні, а розподіл у дві категорії ролей був випадковим. Вони не привнесли патологій у це місце, швидше це місце створило патології в них. Додатково я поінформував їх про те, що ніхто з колег і в’язнів не зробив нічого, що вважалося б принизливим і порушувало порядок. Також це була правда і про охоронців, які знущалися з в’язнів. Вони так само грали роль.
207
Див.: L. Ross, М. R. Lepper, М. Hubbard, «Perseverance in Self-Perception and Social Perception: Biased Attributional Processes in the Debriefing Paradigm», Journal of Personality and Social Psychology 32 (1975): 880-892.