ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Карло Прескотт, наш в’язничний консультант, був звільнений з в’язниці штату Сен-Квентін за шість місяців до залучення у Стенфордський в’язничний експеримент. Упродовж сімнадцяти років він був ув’язненим у декількох каліфорнійських в’язницях та у в’язниці для неповнолітніх. Зміни у професійному статусі, підвищення самооцінки, які супроводжували його викладання разом зі мною у Стенфорді курсу з психології ув’язнення, а також його внесок у Стенфордський в’язничний експеримент мали просто рятівні наслідки. Він отримав хорошу роботу радіоведучого на шоу «Куток Карло» на станції KGO у Сан-Франциско: він закликав слухачів бути суспільно свідомими, ділився з ними своїм глибоким розумінням расизму та фашистських тенденцій у США. Він також вів декілька університетських курсів, відкритих лекцій, займався волонтерством, давав свідчення в Конгресі разом зі мною та й загалом був зразковим громадянином усі ці роки.

Крейї Гейні продовжив навчання у правничій школі Стенфордського університету й отримав ступені доктора права та доктора філософії. Тепер він професор Каліфорнійського університету Санта-Крус, де читає відомі курси з права і психології, а також з психології інституцій. Крейґ став одним із провідних консультантів країни з в’язничних умов і одним із тих рятівних експертів із психології, які працювали з адвокатами над колективними позовами у США. Він ґрунтовно й глибоко писав про різні аспекти злочину, покарання, смертної кари, виправної системи. Ми співпрацювали над низкою професійних статей, книжок і спеціалізованих професійних журналів[213]. Слова Крейґа про вплив, який мав на нього Стенфордський в’язничний експеримент, переконливо свідчать про цінність експерименту: Стенфордський в’язничний експеримент змінив мене і мою кар’єру. Я щойно закінчив другий рік магістратури з психології у Стенфорді, коли Філ Зімбардо, Курт Бенкс та я почали планувати це дослідження. Мої інтереси у прикладному застосуванні соціальної психології до питань злочину і кари лишень почали викристалізовуватися, з благословіння й за підтримки Філа Зімбардо... Невдовзі після закінчення роботи над Стенфордським в’язничним експериментом я почав вивчати реальні в’язниці і зрештою зосередився також на соціальній передісторії, яка сформувала життя ув’язнених там людей. Проте я ніколи не втрачав бачення перспективи інституцій, яке здобув завдяки спостереженням та оцінці результатів шести днів цієї імітації в’язниці[214].