ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Абсолютна етична норма постулює, що позаяк людське життя — це святе, то в жодному разі воно не може зазнавати приниження, навіть ненавмисно. У випадку проведення дослідження немає ніякого виправдання стражданню в межах експерименту. З такої позиції абсолютно доцільно вважати, що дослідження у межах психології чи медицини не слід проводити, якщо воно порушує біологічну чи психологічну недоторканність людини, незважаючи на користь, яку — можливо або точно — принесе дослідження для суспільства загалом.
Ті, хто приймає цю позицію, наголошують, що навіть коли дії, які спричиняють страждання, вчинено в ім’я науки, заради чистого знання, «національної безпеки» або іншої високої абстракції — вони неетичні. У межах психології саме ті, хто глибоко ідентифікує свою діяльність із гуманною традицією, найголосніше переконували, що турбота про людську гідність повинна отримати пріоритет над зазначеними цілями науки, а саме передбаченням і контролем поведінки.
СТЕНФОРДСЬКИЙ В'ЯЗНИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ БУВ АБСОЛЮТНО НЕЕТИЧНИМ
Виходячи із засад такої абсолютної етики Стенфордський в’язничний експеримент точно слід вважати неетичним, бо учасники справді витерпіли багато страждань. Вони страждали набагато більше, ніж навіть раціонально розраховували, коли подавали заявку на участь в академічному дослідженні «в’язничного життя» у престижному університеті. До того ж ті страждання зростали з часом, і результатом був сильний стрес та емоційний хаос, що вплинуло на звільнення п’ятьох раніше здорових молодих людей достроково.
Охоронці також страждали від усвідомлення зробленого під прикриттям своїх ролей та за ефектом анонімності їхніх сонцезахисних окулярів. Вони чули та бачили біль і приниження, що їх спричиняли студентам-колегам, які не зробили нічого, щоб заслужити таке брутальне ставлення до себе. Їхнє усвідомлення, безперечно, надмірних зловживань було набагато більшим, ніж жаль учасників класичного дослідження Стенлі Мілґрема «сліпої покірності владі», яке ми ґрунтовно розглянемо в наступному розділі[203]. Це дослідження було звинувачено в неетичності, бо учасники могли уявити біль, який начебто спричиняли, вдаряючи струмом слабку жертву, «учня»[204]. Але як тільки дослідження закінчилося, вони виявили, що «жертви» були співробітниками експериментатора і вони насправді не страждали, лише прикидалися. Жаль учасників походив від усвідомлення, що вони, могли би наробити, якби удари струмом були реальними. На противагу цьому, жаль наших охоронців походив від усвідомлення, що їхні удари були реальними, прямими, тривалими.
Додаткова ознака дослідження, яку можна вважати неетичною, — те, що студентів та їхніх батьків не попередили щодо арештів і формальних процедур у головному відділку поліції; це несподіване втручання в життя недільного ранку заскочило їх зненацька. Ми також були винними в маніпуляції батьками з допомогою різних оманливих процедур протягом побачення: ми змусили їх вважати, що ситуація їхніх дітей не аж така погана, як була насправді. Якщо пам’ятаєте, ми переживали, що батьки заберуть синів додому, коли сповна усвідомлять жорстоку природу цієї фіктивної в’язниці. Щоб запобігти цьому — адже це означало кінець дослідження, — ми поставили для них «виставу». Ми зробили так не лише для того, щоб тримати в’язницю без контакту з зовнішнім світом, а і як базовий елемент симуляції, бо такі обмани — звична практика у багатьох системах. Виставляючи напоказ такий привабливий «червоний килим», системні менеджери врівноважують скарги і зауваження щодо негативних аспектів системи.
Ще одна причина вважати Стенфордський в’язничний експеримент неетичним — ми не припинили проведення експерименту раніше. Мені варто було зупинити все, коли на третій день стрес спричинив сильний нервовий розлад у в’язня. Це мало би стати достатнім приводом вважати, що напередодні Даґ (8612) не симулював свою тяжку емоційну реакцію. Нам варто було зупинити експеримент, коли ще, і ще, і ще один в’язень пережив сильні емоційні розлади. Але ми не зробили цього. Проте схоже, що я і так зупинив би дослідження в неділю, наприкінці першого повного тижня, якби втручання Кристини Маслач не спричинило дострокове завершення. Я, можливо, завершив би все через тиждень, бо я і невеличкий штат — Курт Бенкс і Дейвид Джаффе — були виснажені постійною турботою про цілодобове забезпечення умов у в’язниці й необхідністю стримувати все більше зловживання охорони.
203
S. Milgram, Obedience to Authority. New York: Harper & Row, 1974.
204
D. Baumrind, «Some Thoughts on Ethics of Research: After Reading Milgram’s “Behavioral Study of Obedience”», American Psychologist 19 (1964): 421-423.