ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Базова людська потреба приналежності до чогось походить від бажання об’єднуватися з іншими, співпрацювати і приймати стандарти групи. Однак Стенфордський в’язничний експеримент демонструє, що ця потреба може перерости й у надмірний конформізм, поступливість і ворожість до «чужих», на відміну від «своїх». Потреба бути незалежним і контролювати ситуацію, цей головний рушій самостійності та планування, може перетворитися на надмірне застосування сили або на синдром набутої безпорадності.
Розгляньмо ще три потреби людини, які можуть розвиватися в обидвох напрямах. По-перше, потреба в послідовності й раціональності змістовно і мудро скеровує наше життя. Проте суперечливі зобов’язання змушують нас триматися помилкових рішень, раціоналізувати їх: наприклад, в’язні продовжують перебувати в удаваній тюрмі, хоч і могли б із неї вийти, а охоронці виправдовують свої зловживання посадою. По-друге, потреба знати і розуміти наше середовище та відносини з ним спонукає до цікавості, наукових відкриттів, розвитку філософії, гуманітарних наук і мистецтва. Однак беззмістовне, мінливе, деспотичне середовище може викривити ці базові потреби і призвести до фрустрацій і бажання ізолюватись (як це сталося з нашими в’язнями). І нарешті, наша потреба стимуляції збуджує тягу до досліджень і ризикованих пригод, але також може зробити нас вразливими до нудьги, коли ми потрапляємо у місце, де нічого не відбувається. Нудьга ж, своєю чергою, може бути сильним моти ватором до дій, як ми побачили в охоронців нічної зміни Стенфордського в’язничного експерименту, які потішалися зі своїх «іграшок».
Утім хочу уточнити одну річ: розуміння, чому так сталося, не виправ довує того, що сталося. Психологічний аналіз — це не «виправдологія», Особи та групи, які поводяться аморально і незаконно, мусять нести від повідальність за свою співучасть і злочини. Проте у визначенні тяжко сті покарання слід враховувати ситуативний і системний чинники, які впливали на поведінку цих осіб[202].
У наступних двох розділах ми вийдемо поза контекст Стенфордського в’язничного експерименту, щоби розглянути велику сукупність психо логічних досліджень, які доповнюють і розширюють викладені на цей момент аргументи про потужність ситуативних сил у формуванні люд ських думок і дій. Перш ніж рушити далі, ми маємо повернутись і розі братися з кількома фінальними засадничими питаннями, що їх порушив наш експеримент. Перше і найважливіше: чи було страждання варте того? У тому, що люди страждали під час експерименту, немає жодного сумніву. Ті, хто спричиняв ці страждання, також мусили розібратися з усвідомленням того, що вони перевищили вимоги своїх ролей, коли завдавали болю і принижували інших годинами, днями. Тому етичність цих та інших досліджень потребує особливої уваги.
Доброчесність, як показує Данте у «Пеклі», — це не лише пасивне утримання від гріха. Це — дія. Тут я порушуватиму питання того, як у Стенфордському в’язничному експерименті відбувалося утримання від дії. У наступному розділі я ширше розглядатиму наслідки неспромож ності діяти на користь суспільству (наприклад, пасивні спостерігачі не можуть втрутитися, коли безперечно потрібна допомога).
На додаток до розгляду етичних помилок та упущень абсолютної етики ми мусимо зосередитися на глибині релятивістської етики, яка скеровує більшість наукових досліджень. Баланс між шальками реляти вістської етики потребує зрівноваження втрат і набутків. Чи було відшко довано той біль, якого зазнали учасники цього експерименту, набутками для науки і суспільства? Іншими словами, чи виправдовує наукова мета методи експерименту? І хоча є багато позитивних наслідків цього дослі дження, читачам віддається право вирішувати для себе, чи варто було цьому дослідженню взагалі відбутися.
Дослідження, яке стимулює роздуми, породжує інші експерименти і поглиблення досліджень, так сталося і зі Стенфордським в’язничним екс периментом. Поміркувавши про етичність Стенфордського в’язничного експерименту, ми коротко оглянемо деякі спроби повторення експери менту і застосування цього дослідження в ширших контекстах, що під креслює його значущість.
МІРКУВАННЯ ПРО ЕТИЧНІСТЬ СТЕНФОРДСЬКОГО В'ЯЗНИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ
Чи було дослідження Стенфордського в’язничного експерименту неетичним? З багатьох поглядів, відповідь «так». Утім є інші способи розгляду цього експерименту, які дадуть обґрунтоване «ні». Перед тим як у межах ретроспективного аналізу поглянути на аргументи на підтримку кожної з цих двох протилежних відповідей, я мушу уточнити, чому я взагалі зачіпаю ці питання через десятки років після завершення експерименту. Глибоко зосередившись на цих етичних питаннях особисто, я відчуваю, що можу надати ширший, ніж зазвичай, їхній огляд. Інші дослідники можуть мати з цього користь — уникати схожих підводних каменів, — якщо знатимуть про деякі ледь вловимі знаки небезпеки, бути більш уважними до проблеми етичної безпеки, як її висвітлив Стенфордський в’язничний експеримент. Я не захищатимусь і не раціоналізуватиму свою роль у дослідженні, натомість використаю експеримент як рушій для окреслення складності етичних суджень, пов’язаних із дослідами, що тягнуть за собою втручання у життя й діяльність людей. Спочатку розгляньмо категорію етики втручання. Ми забезпечимо основу для порівняння абсолютної й релятивістської етики, які скеровують експериментальне дослідження.
202
L. Ross, D. Shestowsky, «Contemporary Psychology’s Challenges to Legal Theory and Practice», Northwestern Law Review 97 (2003): 108-114.