ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

РЕЛЯТИВІСТСЬКА ЕТИКА

Більшість досліджень дотримуються утилітарної етичної моделі. Коли етичний принцип визнає умовність застосування, його стандарт відносний і його слід судити за прагматичними критеріями, зваженими відповідно до утилітарних принципів. Очевидно, такій моделі слідувало це дослідження, як і більшість психологічних експериментів. Але які елементи враховуються у рівнянні втрат і переваг? Як пропорційно зважити втрати і здобутки? Хто оцінить, чи вигода перевищує втрати? Є набір питань, з якими потрібно розібратись, якщо позиція релятивістської етики взагалі вважається етичною.

Деяких розв’язань досягнуто на засадах загальноприйнятих уявлень, тобто поточного стану відповідних знань, прецедентів у схожих ситуаціях, соціального консенсусу, цінностей і сприйнятливості конкретного дослідника і рівня свідомості, який переважає в певному суспільстві у певний момент. Дослідницькі інститути, фонди й уряд також встановили суворі принципи і заборони на всі медичні та немедичні дослідження людини.

В основі етичної дилеми для суспільного дослідника таке питання: чи може дослідник створити баланс між тим, що, на його думку, необхідне для проведення суспільно чи теоретично корисного дослідження, і тим, що вважається необхідним для добробуту та гідності суб’єктів дослідження? Оскільки схильність до самоствердження може підштовхнути дослідника до першого більше, ніж до другого, зовнішні спостерігачі, зокрема наглядачі за ґрантовими коштами та інституційні експертні ради, мусять служити захисниками для порівняно вразливих суб’єктів дослідження. Проте ці зовнішні наглядачі повинні також діяти й в інтересах науки і суспільства, коли визначають, чи взагалі (і якщо так, то наскільки) можуть бути дозволені обман, емоційне напруження та інші неприємні прояви у цьому дослідженні. Вони працюють, допускаючи, що будь-який негативний вплив таких дій короткочасний і не схильний розвиватися за межами експерименту. Розгляньмо далі, як такі протилежні інтереси були представлені у Стенфордському в’язничному експерименті.

У суперечці про етику прибічник релятивізму може стверджувати, що Стенфордський в’язничний експеримент не був неетичним, адже ми провели консультацію з юристами університету, розробили формальний документ — «поінформовану згоду», зважили всі питання про безпеку, про страхові вимоги, які задовольнили для отримання дозволу на проведення експерименту. У цій «поінформованій згоді», підписаній кожним учасником, зазначалося, що під час експерименту відбуватимуться втручання у їхнє приватне життя, задовольнятимуться лише мінімальні вимоги до дієти в’язнів, вони втратять деякі громадянські права та зазнаватимуть звичних в’язничних утисків. Від кожного очікувалося зусиль на межі своїх можливостей до завершення дії двотижневого контракту. Студентська поліклініка була попереджена про наше дослідження, і були попередні домовленості стосовно надання медичної допомоги досліджуваним за потреби. Фонд, який спонсорував дослідження — відділ командної ефективності Управління морських досліджень (УМД), факультет психології Стенфордського університету й Інститутська наглядова рада (ІНР) Стенфорда отримали і схвалили подання у письмовій формі щодо проведення експерименту[206].