ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Водночас я намагався проаналізувати експеримент як моральний урок, відкрито обговорюючи моральні конфлікти, які постали перед нами впродовж дослідження. Піонер теорії морального розвитку Леррі Колберґ стверджував, що такі обговорення моральних конфліктів є засадничим, а можливо, й єдиним шляхом до зростання рівня морального розвитку[208].
Пригадайте, що дані самооцінювання настрою показали, що і в’язні, і охоронці після дебрифінгу повернулися до збалансованого, передекспериментального емоційного стану. Порівняно коротка тривалість негативного впливу цього важкого досвіду на учасників може бути обґрунтована трьома чинниками: по-перше, усі ці юнаки мали тверді психологічні та особистісні засади, до яких повернулися по закінченню дослідження; по-друге, досвід був унікальним і вкладався у межі часу, місця, костюмів і сценарію, а все це можна залишити позаду як частину пакету «пригоди Стенфордського в’язничного експерименту», яка не повториться в майбутньому; по-третє, наш детальний дебрифінг звільнив охоронців і в’язнів від провини за погану поведінку й означив ситуації, які на це вплинули.
ПОЗИТИВНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ УЧАСНИКІВ
Згідно з традиційним підходом релятивістської етики, для схвалення дослідження необхідно, щоб вигода для науки, медицини та/або суспільства перевищувала шкоду, якої зазнають учасники. Хоча співвідношення «користь — шкода» виглядає доцільним, я хотів би кинути виклик такому підходові. Шкода для учасників (піддослідних упродовж проведення Стенфордського в’язничного експерименту) була реальною, миттєвою і часто дуже відчутною. На противагу цьому, хай які вигоди не очікувалися б, коли дослідження створювалося чи було схвалене, вони точно були хіба ймовірними, далекими і, можливо, їх ніколи не було би досягнуто. Дослідження обіцяють багато, проте не завжди приносять результати — і тоді не публікуються й не циркулюють у наукових колах. Навіть визначні опубліковані відкриття можуть не застосовуватися на практиці, і практичне застосування може виявитися нездійсненним або недоцільним, коли доходить до масштабів суспільної користі. З іншого боку, деякі базові дослідження, які не мали очевидного застосування, коли розпочиналися, врешті виявилися надзвичайно прикладними. Наприклад, базове дослідження обумовлення автономної нервової системи напряму привело до використання біологічного зворотного зв’язку в терапевтичній допомозі та медицині[209]. На додаток, більшість дослідників показали мало зацікавлення чи таланту до застосування своїх відкриттів у «соціальній інженерії» для вирішення персональних і суспільних проблем. Підсумовуючи критику: «корисна» сторона етичного рівняння дослідження може не бути втілена на практиці або й у принципі, тоді як біль залишається «чистими витратами» для учасників і суспільства.
Також, хай як це дивно, але з цього «етичного рівняння» зникає турбота про вигоду для учасників. Чи мають вони користь у якій-небудь формі від участі у певному дослідженні? Наприклад, чи їхня фінансова винагорода компенсує страждання, які вони переживають у медичному дослідженні, що оцінює аспекти болю? Чи дізнаються вони щось особливе про себе на основі досвіду експерименту? Адекватний дебрифінг є важливим для реалізації цього вторинного завдання дослідження з залученням людей в експерименті. (Приклад, як цього досягнуто в одному з моїх експериментів із вимушеної психопатології, див. у нотатках[210].) Недостатньо тільки сподіватися чи припускати такі вигоди: вони мають бути продемонстровані емпірично як вихідні дані будь-якого дослідження над людьми, вони мають бути закладені наперед в «етичному рівнянні». Також у більшості обговорень етики досліджень відсутнє зобов’язання науковців долучитися до певного виду соціальної активності, який зробить їхнє дослідження корисним для суспільства.
Я хотів би трохи збалансувати перегляд етичного аспекту Стенфордського в’язничного експерименту, зазначивши спочатку декілька його важливих переваг (і для учасників, і для членів команди). Тоді я розповім про суспільну діяльність, до якої долучався впродовж останніх трьох з гаком десятків років, щоби запевнити, що цінність цього експерименту реалізовано настільки повноцінно, наскільки це можливо.
НЕОЧІКУВАНІ ОСОБИСТІ ПЕРЕВАГИ ДЛЯ УЧАСНИКІВ ТА АВТОРІВ СТЕНФОРДСЬКОГО В'ЯЗНИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ
Це дослідження принесло багато неочікуваних позитивних результатів, які мали довготривалий вплив на декого з учасників чи авторів експерименту. Загалом більшість учасників зазначили у своїх фінальних підсумках (наданих уже з дому, в різний час після завершення експерименту), що це був цінний і повчальний особистий досвід. Такі позитивні відгуки допомагають певною мірою збалансувати негативні наслідки в’язничного досвіду, які є очевидними, — ніхто з учасників повторно не виявив бажання зголоситись добровольцем до схожого дослідження. Давайте переглянемо деякі з цих позитивних аспектів поекспериментальних оцінок.
208
L. Kohlberg, The Philosophy of Moral Development. New York: Harper & Row, 1981.
209
Див. дослідження Ніла Міллера як приклад того, як базові дослідження можуть дати прикладні дивіденти: N. Е. Miller, «The Value of Behavioral Research on Animals», American Psychologist 40 (1985): 423-440; N. E. Miller, «Introducing and Teaching Much-Needed Understanding of the Scientific Process», American Psychologist 47 (1992): 848-850.
210
P. G. Zimbardo, «Discontinuity Theory: Cognitive and Social Searches for Rationality and Normality—May Lead to Madness», y: Advances in Experimental Social Psychology, vol. 31, ed. M. Zanna. San Diego: Academic Press, 1999.—C. 345-486.