ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Щодо іншого виміру процесів деіндивідуалізації, таких сильних у Стенфордському в’язничному експерименті, можу додати, що Кристина також була новаторкою у дослідженні протилежної теми — індивідуалізації, того, як люди прагнуть унікальності[217].
Філ Зімбардо. Прийшов час на мене. (Щодо Курта Бенкса і Дейвида Джаффе див. нотатки[218].) Тиждень Стенфордського в’язничного експерименту змінив моє життя з багатьох оглядів — і професійно, і особисто. Результати, які можна побачити у неочікувано позитивних наслідках, що їх цей досвід спричинив, були колосальними. Мої дослідження, викладання та особисте життя потрапили під величезний вплив експерименту. Я став агентом суспільної зміни — поіпшення умов в’язниць та висвітлення інших форм зловживань інституціалізованою владою.
Фокус моїх досліджень упродовж тридцяти років з того часу перебував під впливом різноманітних ідей, здобутих з цієї імітації в’язниці. Вони спонукали мене до вивчення сором’язливості, перспективи часу та божевілля. Це також змінило мій підхід до викладання. Будь ласка, дозвольте мені в цей момент дати розширене пояснення цих трьох пов’язаних напрямків досліджень і змін у моїй викладацькій практиці, усі з яких були спровоковані Стенфордським в’язничним експериментом. На додачу я розкрию трохи більше про те, як експеримент також допоміг моєму особистому життю.
СОРОМ'ЯЗЛИВІСТЬ ЯК САМОНАВ'ЯЗАНА В'ЯЗНИЦЯ
Яка інша темниця така ж темна, як власне серце?
Який тюремник такий же невблаганний, як я сам собі?
Натаніель Готорн
У нашому в’язничному підвалі в’язні відмовилися від своїх основних свобод унаслідок примусу охоронців, які їх контролювали. Проте у реальному житті, поза лабораторією, багато людей втрачають свободу слова, дій, зборів і без зовнішнього примусу. Вони інтерналізували вимогливого охоронця у своїй свідомості й бачення себе самих, наглядача, який обмежує їхній вибір спонтанності, свободи й радостей життя. Парадоксально, що ці самі люди також інтерналізували образ пасивного в’язня, який неохоче погоджується з цими самонав’язаними обмеженнями своїх же дій. Дій, які привертають увагу до власної особи, через що загрожують потенційним приниженням, соромом чи соціальним неприйняттям, тому їх варто уникати. У відповідь на цього внутрішнього охоронця внутрішній в’язень сахається життя, замикається у шкарлупці та обирає безпечну позицію тихої в’язниці сорому.
Розвиток цієї метафори на основі Стенфордського в’язничного експерименту привів мене до роздумів про сором’язливість як соціальну фобію, яка ламає міцність людських зв’язків, перетворюючи спілкування на загрозу замість відкритості. Через рік після закінчення в’язничного експерименту я зініціював велике дослідження — Стенфордський проект із теми сором’язливості, щоб з’ясувати причини, співвідношення і наслідки сором’язливості у дорослих і підлітків. Це було перше систематичне дослідження сором’язливості серед дорослих. Коли ми довідалися достатньо, то продовжили розвивати програму лікування сором’язливості в унікальній Клініці сором’язливості (1977). Ця клініка, яка відтоді працювала безперервно для спільноти Пало-Альто, перебуває під керівництвом доктора Лінн Гендерсон і тепер є частиною Тихоокеанської післядипломної програми з психології. Моя основна мета у лікуванні й запобіганні сором’язливості полягала у розробці способів допомогти сором’язливим людям звільнити себе від самонав’язаних тихих в’язниць. Я зробив це частково завдяки написанню для загальної аудиторії популярних книг про те, як зарадити собі з сором’язливістю дорослим і дітям[219]. Ці дії є противагою ув’язненню, якому я піддав учасників Стенфордського в’язничного експерименту.
СПОТВОРЕНЕ СПРИЙНЯТТЯ ЧАСУ
На волі люди схильні жити, дивлячись у майбутнє. Майбутнє для засудженого розмите і непевне. Його минуле втрачено. Люди за якийсь час перестають писати. Теперішнє розростається.
Кен Вейлен, колишній засуджений, драматург[220]
217
C. Maslach, J. Stapp, R. T. Santee, «Individuation: Conceptual Analysis and Assessment», Journal of Personality and Social Psychology 49 (1985): 729-738.
218
Курт Бенкс побудував видатну академічну кар’єру, отримавши ступінь доктора філософії в Стенфорді всього за три роки. Він став першим афроамериканцем на посаді штатного професора психології в Принстонському університеті. Потім він переїхав викладати в Університет Говарда, а також виконував цінні послуги для Educational Testing Service та став головним редактором Journal of Black Psychology. На жаль, він передчасно помер від раку в 1998 році.
Дейвид Джаффе аналогічним чином перейшов від СВЕ до видатної кар’єри в медицині; в наші дні він є директором департаменту з надзвичайної медицини в дитячій лікарні Сент-Луїса та професором педіатрії в Університеті Вашингтона (Сент-Луїс, штат Міссурі).
219
Р. G. Zimbardo, «The Stanford Shyness Project», у: Shyness: Perspectives on Research and Treatment, ed. W. H. Jones, J. M. Cheek, S. R. Briggs. New York: Plenum Press, 1986, c. 17-25; P. G. Zimbardo, Shyness: What It Is, What to Do About It. Reading, MA: Addison-Wesley, 1977; P. G. Zimbardo, S. Radi, The Shy Child. New York: McGraw-Hill, 1986; P. G. Zimbardo, P. Pilkonis, R. Norwood, «The Silent Prison of Shyness», Psychology Today, травень 1975 p, c. 69-70, 72; L. Henderson, P. G. Zimbardo, «Shyness as a Clinical Condition: The Stanford Model», y: International Handbook of Social Anxiety, L. Alden, R. Crozier (eds.). Sussex, UK: John Wiley & Sons.—C. 431-447.
220
San Francisco Chronicle за 14 лютого 1974 року.