ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Даґ продовжив навчання й отримав звання доктора наук у клінічній психології — частково щоби дізнатися, як отримати більше контролю над своїми емоціями і поведінкою. Він написав дисертацію на тему сорому (у статусі в’язня) і провини (у статусі охоронця), пройшов стажування в окружній в’язниці Сен-Квентін — на противагу звичному медичному/ клінічному стажуванню, а потім понад двадцять років працював судовим психіатром у корекційних системах Сан-Франциско й Каліфорнії. Саме його зворушливе свідчення надихнуло нас назвати відео «Тиха лють», саме він говорив про садистські мотиви охоронців, від яких варто захищатися, бо вони завжди проявляють себе в ситуаціях розподілу сил — вони готові вислизнути, вибухнути, ніби якась «тиха лють». Почасти Даґова кар’єра була зосереджена на допомозі ув’язненим зберегти відчуття гідності, незважаючи на оточення, а також на створенні засад мирного співіснування охоронців і в’язнів. Досвід Даґа — зразок того, як первинні негативні ефекти Стенфордського в’язничного експерименту перетворилися на прозріння, яке дало тривалі наслідки для особистості та суспільства. Цей учасник зазнав багато болю, але й відкрив багато доброго.

Охоронець Гельманн, суворий мачо «Джон Уейн», брав участь у всіх телевізійних висвітленнях дослідження через домінантну роль і вигадані ним «винахідливо лихі» завдання й ігри для в’язнів. Нещодавно ми зустрілися на моїй лекції, і він зізнався, що, на відміну від «п’ятнадцяти хвилин слави» (за Енді Ворголом), які кожен отримує хоч раз за життя, Стенфордський в’язничний експеримент забезпечив його «вічними п’ятнадцятьма хвилинами безчестя». У відповідь на мій запит про позитивні наслідки його участі в експерименті Гельманн прислав мені такого листа:

Десятки років носіння тягаря життя пом’якшили мою зарозумілу та грубу поведінку підлітка з 1971 року. Якби хтось сказав мені, що мої дії нашкодили комусь із в’язнів, моя реакція, швидше за все, була би: «Вони слабаки і пестунчики».

Проте пам’ять про те, як сильно я вжився у свою роль і не бачив спричинених страждань, стала моєю повчальною історією, і тепер я добре думаю, як поводитися з людьми. Насправді дехто може навіть думати, що, як на власника бізнесу, я надто чутливий, адже деколи сумніваюся, приймаючи рішення.

Наприклад, щодо звільнення поганих працівників: боюся, вони важко це сприймуть[212].

Охоронець Венді пояснив деякі особисті прозріння, отримані з досвіду на позиції жорсткого лідера зміни. Під час підсумкового оцінювання через декілька місяців він сказав: «Задоволення, яке я отримав, знущаючись із в’язнів і караючи їх, було доволі неприродним, адже я вважаю себе людиною, співчутливою до тих, хто страждає, особливо тварин. Я думаю, то був наслідок абсолютної свободи, яку я мав у керуванні в’язнями. Я почав зловживати владою. Побачивши це, я спробував усвідомити свою зухвалість і авторитарність і виправити це. Так набагато легше — саме у процесі зрозуміти і виправити свою поведінку. Тепер, з кращим розумінням цього, я відчуваю, що став менш вимогливим і менше прагну контролю, ніж до експерименту».