Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Юна Гортенза-Кобилянська, розігруючи у своєму образі ніцшівську жінку, або «жіночого філософа, мудреця і глибокого мислителя — людського ворога», прагне приховати потужний сексуальний імпульс, організувати свої почуття відповідно до високих ідей, стати поважною та обміркованою. Ця настанова на аристократичну поважність проявляється як акторство (невипадково Кобилянська у той час мріє про гру на сцені, розігруючи власне життя). Так, Гортенза дає обітницю улюбленій подрузі Стефанії ніколи не цілуватися при зустрічах, а лише подавати руку, бо «цілування — то щось бабське і непотрібне». Але після розлуки, коли вона лише чує ім’я подруги, її обпікає, мов електричним струмом, і вона забуває обітницю: бурхливо обіймаючи подругу, цілує «її повні червоні уста» (епізод вказує на бісексуальну психологію, що характерна для еросу Кобилянської). Красномовним є також театралізований епізод «поважності», в якому Стефанія та Гортенза спостерігають за любовною поведінкою Луди та її нареченого. «Дуже нудно дивитися, — звертає увагу подруги Стефанія, — як доктор цілує Луду… Наречений Луди цілує її бідну біля двадцяти разів на день, я не можу цього терпіти». «Я теж ні, — відповідає Гортенза. — Якби я коли-небудь вийшла заміж, то спочатку заявила своєму панові нареченому, щоб припинив цілування»[768]. Отже, зневага до цілування пов’язана з уявленням про приниження до чогось цілковито «бабського», адже красиво бути гордою аристократкою і не опускатися до пересічної жіночої натури, негативним прикладом якої у повісті є образ Луди.
В уста доктора Стейнлебена О. Кобилянська вкладає порівняння пересічної покірно-пасивної дівчини Луди (з нижчого світу), яка нагадує пластичну кішку і викликає спокусливе чоловіче споглядання, та модерно пристрасної Гортензи, яка своєю «дикістю» як надривною пристрастю і розумом виявляє належність до вищого світу, викликаючи острах чи навіть відразу. «Яка різниця між обома, — міркує Стейнлебен, — Луда гарний, любий ангел, а та темна, соковита, „циганка“, ні, я не терплю таких дам, що носять в собі зародки самосвідомості, вони мені противні, я щасливий своєю гарною Лудою»[769].
Інший герой повісті, Леон, також зрілий чоловік (що свідчить про символізацію батьківського замінника або пошуки авторитетної фігури), у якого закохана Гортенза, бачить, що в її душі «повільно, але загрозливо палає» «вулкан», що за її «чарівною невинністю», поважною стриманістю ховається деструктивне бажання, яке потребує «покривала»: прикриттям стає горда аристократична маска. Цією маскою дівчина вміло вирізняється серед вродливих дівчат, які охоче віддаються залицянням, танцям тощо. Маскування Гортензи, яка видає себе за іншу, формує фальшиву жінку, яка демонструє показну врівноваженість: «Обличчя Гортензи було одинакове, вона не змінювала виразу, як це роблять деякі жінки, щоб звернути на себе увагу. Щоразу усміхалася, коли в танці зустрічала щасливу Олену або Луду, заздрила їм і сама не знала чому. Ні, вона знала, вона хотіла бути такою, як вони»[770]. Отже, дівчині, яка розігрує аристократку, хочеться також зреалізувати потужне інстинктивне бажання. Блиск карих очей і тілесний трепет щоразу видає маскулінний компонент у психології Гортензи, свідчить про латентний гомосексуалізм цього загадкового «пристрасного вершника». Якщо розмірковувати про лесбійську латентну фантазію, про яку вела мову С. Павличко, аналізуючи епістолярну спадщину Лесі Українки та О. Кобилянської[771], то ця фантазія несвідомо могла сформуватися передусім у психології Кобилянської, пройнятої ранньою зневагою до чоловіків та неусвідомленою пристрастю до вбивства. «Я читаю з ваших очей більше, ніж ви сподіваєтеся, — каже Леон Гортензі. — Це не був голос ані вашого серця, ані розуму, це була хвора гордість, яка одягнулася в холод, щоб обманювати і ранити…»[772].
768
Кобилянська О. Гортенза або нарис життя однієї дівчини. — С. 77.
769
Кобилянська О. Гортенза або нарис життя однієї дівчини. — С. 29.
770
Там само. — С. 63.
771
Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. — С. 86.
772
Кобилянська О. Гортенза або нарис життя однієї дівчини. — С. 40.