Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Предметом аналізу становлення меланхолійного характеру може послужити автобіографічна повість О. Кобилянської «Гортенза» (1880), яка мала підназву «Нарис життя однієї дівчини»[761], написана німецькою мовою, як усі ранні повісті, через що до цього часу майже не привертала уваги українських літературознавців. Повість називали письменницькою пробою, дитячим писанням[762]. Однак ця, за словами О. Бабишкіна, безпорадна, дитиняча повість[763] як всяке маргінальне явище є особливо цікавою для психоаналізу. На час її написання Кобилянській було сімнадцять років. У такому віці досвіду замало, щоб добре маскувати власні інстинкти, та й авторка може зробити твір лише з несвідомих бажань та ілюзій. Відмова від задоволення цих бажань формує Кобилянську як поважну письменницю. Водночас рання проза, засвідчуючи неабиякий психологічний талант Кобилянської, дає змогу подивитися на первісне джерело меланхолії, фемінізму та модернізму.

Проблематика повісті «Гортенза» — це проблематика дівочого життя з лібідозною потребою, значення вроди для дівчини, ставлення до чоловіка як лібідозного об’єкта, заміжжя, до життя загалом. Ця маргінальна проблематика, що переймала душу юної Кобилянської, представлена через різні жіночі образи та через образ головної героїні — доньки доктора Гердмана — Гортензи. Портрет її явно нагадує юну авторку: схожа на матір, «висока, струнка, обличчя мале, вузьке, худорляве, жовтувато білого кольору, чоло високе, але вузьке, карі очі, ніс прямий, на устах часто грає глумлива посмішка. Загальний вигляд обличчя можна назвати майже негарним»[764]. Опозиційною до «негарної» Гортензи є «незвичайної краси» Луда, яка, на думку головної героїні, «не може правдиво любити», а тому в подружжі стане «лялькою для оздоби». Правдиво кохати означає тут переживати глибоку пристрасть — ерогенний надрив. Однак супроти Луди Гортенза — неприваблива для чоловіків «поважна дама», яку доповнює «розумна», «прониклива» й «холодна» подруга Стефанія. Коли Гортенза береться за перо, щоб зафіксувати у щоденнику власні бажання, дівоче обличчя набирає «глибокого, поважного виразу». Попри зовнішню німецьку «аристократичну» стриманість, Гортензу характеризує неймовірна внутрішня пристрасть, яку вона виражає у музиці, їзді верхи. На коні нею опановує солодке, невідоме їй почуття, яке накочується з глибини тіла і робить її безконечно щасливою. Тоді вона мчиться, «наче дика». Мотив «дикості» у портреті Гортензи час від часу варіюється. Коли вона опиняється верхи на коні, її обличчя шаленіє. Ця відкритість до несвідомої пристрасті перетворює негарну дівчину на таємничу спокусницю. Пристрасна материнська натура прокидається в ній у стані активізованого бажання, тоді її видають палкі від збудження очі. Пробудження пристрасного бажання виписується Кобилянською під час зустрічі дівчини зі зрілим чоловіком. Гортенза з’являється, як правило, верхи на коні, що додає їй самовпевненості та зверхності: «Гарний незнайомець був від молодого вершника лише за кілька кроків, і вона не спускала з нього очей. Його темні очі гостро дивилися на Гортензу, яка зі свого боку самовпевнено дивилася у своєрідне гострозарисоване обличчя чоловіка. Одну мить вони дивилися одне на одного, а потім — це була справа однієї хвилини: вдарила Гортенза свого коня, він, злякавшись, скочив у бік. Повільно, твердими кроками ішов молодий чоловік, не спускаючи дівчини з очей. Але тепер вже вона залишилася позаду. Ні, вона мусила ще раз поглянути в його обличчя. Повернула голову, а в цю хвилину і незнайомець спрямував свій погляд на неї. І на мить їх очі зустрілися. Гортенза здригнулася. Глибокий рум’янець покрив її обличчя, ще раз відчув її любимець удар хлиста і полетів зі своєю здивованою вершницею дорогою далі, що проходила біля міського парку. „Що за своєрідне обличчя? — думала Гортенза, — а ті страшні, холодні очі, як холодно вони дивилися на мене, а я, я мусила на них дивитися, не знаю чому — я б в пекло пішла, щоб ті очі побачити“»[765]. Ерогенне тяжіння до чоловіка як маскулінної сили особливо помітне, коли дівчина чує накази-прохання чоловіка: «Я була дуже збентежена, він стояв близько біля мене, я грала, але я не знала, як я грала, тільки один раз — правдоподібно грала я піаніссімо — нахилився він швидко до мене і шепнув на вухо: «Гортензо, трохи сильніше, якщо я смію просити». Я наче з неба впала… Я хотіла втекти з кімнати, щоб мене не бачило жодне людське око, і сама не знала чому. Леон переглядав ноти. Врешті звернувся до мене і сказав: «Тепер заспівайте ви, Гортензо, ось цю пісню, я б охоче послухав». Це звучало люб’язно, але твердо, майже, як наказ. Я тремтіла…»[766]. Мотиви тілесного хвилювання від чоловічої наступальної сили характеризують маскулінну потребу дівчини. Наближення схильного до садизму чоловіка викликає природний відгук жіночого тіла. «Я хочу, щоб мене обняла дужа, залізна рука і пригорнула до цілком здорових грудей, — пише двадцятип’ятилітня Кобилянська у своєму щоденнику. — У мене якийсь дивний, незвичайний настрій. Я не маю бажання ні читати, ні писати. Все думаю тільки про його дужу постать. Хочу, щоб він лише раз, однісінький раз пригорнув мене до себе. Це природний потяг, природний і чистий, бо ж я тільки людина. Може, я б тоді перестала бути така нервова… Я неспокійно сплю, мені весь час щось сниться, інколи й він. Часом уночі, коли мені сниться, що він торкається мене (а я рідко бачу його вві сні), я відчуваю щось дивне: наче мене пронизує електричний струм, що йде від нього. Що це таке?»[767].