«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Ніколи не думав, що таким примітивним способом можна добратися до підземних джерел. Я вас вітаю, Грак! — підвівся Сідалковський і підійшов до Євмена, який перелякано кліпав очима і, здається, плакав.— Витріть сльози і радійте. Ви піонер! Ви той перший, який за допомогою лома влаштував у саду тестя такий грандіозний водяний фейєрверк! Мені здається, що ваш артезіанський колодязь— це...
Сідалковський не договорив. Іржаво скрипнула хвіртка, і над соняшниками показалися вуса Філарета Карловича. Очі Чудловського палахкотіли небаченим вогнем і випромінювали такі погляди, що кукурудзяні стебла почали в'янути.
— До холєри! До холери! — кричав на ходу він.
— Філарете Карловичу,— ледь стримуючи посмішку, взяв його за руку Сідалковський.— Ви повинні не лаяти, а вітати рідного зятя. Він таки свого добився: тепер у вашому саду персональний артезіанський колодязь. Вода добута з глибини...
— До холєри,— перебив його Чудловський.— Я цього вар'ята зараз повішу на сухій гілляці...
— Самосуди, як і вузькі штани, тепер уже не в моді, Філарете Карловичу.
Грак, що досі, здається, не міг дійти тями, підвівся і якось по-чудернацькому зморщився.
— Не сприймайте так близько до серця свої успіхи,— мовив до нього Сідалковський.— Витріть руку і подайте Філарету Карловичу. Він її особисто хоче вам потиснути. Адже навіть у наш час не кожний може похвалитися власним фонтаном... Чи не так, Філарете Карловичу?
— Ви такий самий вар'ят, як і він,— Чудловський круто, по-армійськи, повернувся і пішов назад.— Щоб ви мені засипали ті ями... Ставка мені у садку не потрібно...
Та Сідалковський уже нічого не слухав. Він дивився на Грака і продовжував:
— Ні, я вами, Грак, захоплююся не менше, ніж ваш тесть. Поділіться тільки досвідом. Не тримайте в секреті: як вам все-таки вдалося з-під землі видобути цей голубий смерч?
— Йди ти до біса! — лайнувся Грак.— Біля груші дві сливи,— передражнив він.
— Вас таки нелегко перевиховати. Ви, Грак, належите до важких дітей. Академія перед такими безсила. Навіть сільськогосподарська... Але все ж? Що так в останні хвилини дзвеніло в моїх вухах? Ви можете розкрити мені секрет?
Грак деякий час мовчав. Видно було по всьому, що цей «фонтан» для нього ще більша несподіванка, ніж для Сідалковського.
— Розумієш,— почав він.— Кирка несподівано вдарилася об метал. Я так зрадів, що, здається, втратив свідомість. Мені весь час ввижалося, що то бік металевого ящика з золотом...
— А що ж то було?
— Каналізаційна труба з водою. Невже до тебе й досі не дійшло?
Сідалковський схопився за живіт і зайшовся сміхом. Він так реготав, що аж качався на траві.
— Ні, ви не геній, Грак. Ви супергеній! Ніколи не думав, що, шукаючи благородний метал, можна так легко продірявити залізну трубу звичайним ломом... Коли шукаєш золото— сили потроюються! Чи не так?
— Я ж потрапив якраз на стик... Та й труби заіржавіли...
— Все одно, Грак, ви атлант, хоч на перший погляд цього не скажеш...
— Ти краще бери другу лопату і швидше засипай яму, поки аварійка не приїхала,— розсердився Грак.
— Ви не за адресою, шановний, як каже Карло Іванович Бубон. Чорнова робота мені протипоказана. Принаймні мене в цьому запевняє медицина,— посміхнувся Сідалковський, знімаючи з себе робу.— А не вірити медицині у мене немає підстав.
Через годину наші невмивані герої, аж ніяк не сподіваючись на такий фінал, сиділи на ґанку генерала Чудловського і мовчали. Сідалковський дивився то на Цербера, то на Грака. Перший, важко дихаючи, висолопив язика, а другий зітхав і так некрасиво морщився, що Сідалковський аж злякався:
— Грак, що з вами? Чого ви так морщитесь? У вас щось болить?
Той тільки мотнув головою, а тоді промовив:
— То я так плачу.
— Без сліз? Ви таки оригінал, Грак. Я у вас дедалі більше закохуюсь,— Сідалковський не дозволяв собі довго сумувати, бо вважав, що сум, як і посмішка з широко розтягнутим ротом, впливають на зовнішність і залишають на будь-якому обличчі зморшки, котрі потім не заліплюються навіть імпортною пудрою найдрібнішого помолу.— Преміальні за знайдене золото дістануться не вам, Грак. Тому заспокойтесь. Ви шукали червоного золота, а знайшли голубе. Що ж, «кадилак» і жінки на вас почекають. А тепер винесіть мило й рушник. Час змити із себе цей благородний бруд,— закінчив Сідалковський і підійшов до умивальника, що висів на стовпчику недалеко від ґанку і біля якого, як охоронці тиші й спокою цього двору, розляглися на всю свою довжину два гіпсові сфінкси завбільшки з однорічне теля.