Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
Начальник розплився у хитруватій посмішці, а потім поманив підлеглих, і всі вийшли.
Через якийсь час він уже зайшов сам, простягнув бабі аркуш паперу із надрукованим текстом і мирно порадив:
— Єслі нє хочеш корміть вшей на нарах, прочітай і подпіші.
Баба довго-довго їла очима літери, а потім якось безтурботно випалила.
— Я, панику, хоть і дурна, або не настільки стратила голову, авби таку дурницю підписувати.
— Ти што, вєдьма, Іванушку іграєш? — заревів начальник і замахнувся п’ястуком.
Баба зо страху аж підскочила, вмить схопила ручку і, підписуючи папір, зітхнула: «Но та тепер, панику, самі видите, яка я дурна! Як довго треба мучитись, доки до мене дійде!»
Отже, цього разу баба не відвертілась «на дурнячка» і виступила у ролі полум’яного сов’єтського агітатора.
Особливо запам’ятались рядки: «Переживаючи тяжку спадщину царизму, а особливо руйнівну війну, любима держава потребує нині фінансової підтримки кожного з нас. Тому наша політично свідома родина вирішила продати всю зайву худобу, а гроші передати на відбудову держави. Нашу ініціативу підтримало все село. І тепер з дня на день у банки надійдуть гроші від кожного сільського двору. У цей історичний процес включається і наша інтелігенція на чолі із шанованим педагогом, високо політично-свідомим громадянином і вихователем, товаришом Іштваном Фийсою…»
Лист закінчувався патетичним гаслом: «Допоможемо державі із почуттям патріотизму і швидше прийдемо до комунізму!»
Після прочитаного в хаті настало таке оціпеніння, наче через вікно влетіла блискавка і застигла під стелею, щосекунди грозячи вліпити комусь в чоло.
— Я… кажучи по правді, солодкі людкове, наші Марька мають правду, я готовий включитися в цей історичний процес, — несміливо порушив мовчанку пан Фийса.
— Ви, пане товаришу, можете підключитися своєю сідницею і до лінії електропередач, — спалахнув батько. — Із вас што возьмеш, коли послідня воша здохла у вашому ґаздівстві ще при перших мадярах. А от я своє не дам, бо писатися в комунішти не збираюся. Кажда курка знає: корова мені дісталася од тестя Наполійона. От я туди її і сховаю!
Батько прожогом вискочив із хати і помчав до хліва.
— А я што: виліпилася із воронячого яйця?! — запалилася тітка Моргіта. — Ви, няньку, тоже добре знаєте: і вівці, і свині мамка мені завіщала у придане!
Тітка так само кулею вилетіла із хати і почала готувати і свою худобу до евакуації…
Вуйко Петро тут же заявив про законні права на кури, качки і два індюки. І теж полетів рятувати своє добро.
Нам із дідом лишився старий здохляк пес, злюща і вредна кішка і коза Танкістка.
— Я з вами, пане учителю, тоже солідарний, — мовив дід, — спостерігаючи через вікно як у дворі, наче перед ноєвим потопом, метушиться родина із худобою. — Я готовий тоже подключитися до всякого мирового процеса, лем би мені воші у голові не тривожили…
Але яким не було щирим бажання Соломона приєднатися до будь-якого світового процесу, омріяного спокою не судилося. Через декілька годин внизу, під Небесі, почувся гамір. Пан Фийса виглянув у вікно і перелякано прошепотів:
— Мамко мої солодкі!.. Сюди, Мішку, пре орда. Спасайся, хто як може!
Тут же вискочив із хати і, як молодий кіт, перестрибнув огорожу і кинувся у хащу. Ми й собі вибігли на двір. Розмахуючи дрючками, вилами, ціпами нашу хату оточували розгнівані сельчани із нижніх вулиць і присілків. Піддавшись панічному настрою пана вчителя, я й собі дременув за хату, вилетів на вершок старезної груші і, наче сорока, зачаївся у густому межигіллі.
— Де стара відьма?! На вила її! Хто їй дав право розпоряджуватись нашим добром і скотиною! Повісити стару льондру на воротах! Най за себе розписується, а до чужого носа не суне!
Тут наводжу найблагіші і найщиролюбивіші заклики із сотень тих, які волав вируючий натовп. До цього часу газета із статтею баби Фіскарошки, очевидно, стала сільським бестселером, прочитаним у всіх хатах, і реакція не забарилася.
Бідний Соломон стояв безпорадний перед палаючою юрбою, розводив руками і весь час вторив:
— Но та што маю чинити?..
— Ви, жебрачі тайстри, свою худобу спродайте і жертвуйте на комуніштичну власть! — крикнув хтось.
— Правду маєте, сватику! — одноголосно завівся натовп.
— Люди добрі, успокойтеся, — раптом підняв руку Соломон. — Ми так і вчинили. Перед тим, як баба написала статтю у новинку, ми все імущество продали, гроші понесли в банк і подарували родній отчизні.
— Бреше, старий моримух! — заверещала кума Гітлєрка. І всі із криками та риками кинулися до обійстя.