Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
— Історія Комуністічеськой партії… Дуже милоє і благопріятноє чтеніе для сердца і душі.
І знов заглибився у «милоє і благотворноє чтеніє».
Тим часом нишпорки, відсунувши старовинний кухонний шкаф, по-нашому креденц, виявили потаємний сховок, в ньому — десятилітрову корчагу самогонки.
Упевнившись, що це справді не якась отрута, а ядрена сливовиця, нишпорки питально глянули на Справедливість.
— Пока отложіть, но у протокол не заносіть! — почухала потилицю Справедливість.
Діда, який ледь не на колінах умовляв бабу зранку дати якогось ліка на опохмільну душу, віднайдена у бабиній схованці корчага не те що здивувала!.. Таке потрясіння хіба що переживають фанатики, які наприкінці життя водномить втрачають віру у свого ідола. Бідним Соломоном почало лихоманити, чоло вмить вкрилось потом, а з повік несамохіть зірвались сиротини сльози…
— Што с тобой, старік? — запитав безпекаш, помітивши, як дід різко відірвався від «милого і благопріятного сердцю і уму чтенія».
— Та, пане начальнику, читаю і дуже переживаю, яка тяжка і трагічеська судьба була у комуністичної партії…
Безпекаш вмить нашорошився.
— …конечно, доки не побідила всіх своїх видимих і невидимих врагів, — ледь не плачучи, додав дід.
Пан учитель Фийса, що досі непорушно стигли у вікні, немов манекен із жовто-синього гіпсу, уздрівши у руках нишпорки корчагу сливовиці, немов воскресаючий Лазар, кілька разів повільно кліпнули. Далі миттєво поміняли колір лиця із байдужо-приреченого на ошелешено-відчайдушний і протяжно-боляче, немов породілля, простогнали. Адже нині вранці в’єдно із дідом Соломоном пан Фийса, цілуючи Фіскарошчині ручки, благали хоча би сльозинку сливовиці на спраглу душу, а та присягалась, що не має ані краплі.
Щоправда, ані пан Фийса, ані ближні не могли втямити, коли баба присягається, а коли словоблудить. Скажімо, нині вранці пан Фийса почули з вуст Фіскарошки: «Аби’м собі дітей не виділа, якщо в домі водиться крапля паленки». Насправді баба скоромовкою мовили: «Аби’м сові дітей не виділа…» Проте «собі» вони так вправно міняла на «сові», що підміну ніхто не помічав.
Тепер пан Фийса, гамуючи страждання, не втримались і пророчим голосом прорекли:
— Сказано же: лукаві і лжеці в гієні огненній лживими язиками будуть розпечені сковороди лизати і смолою киплячою безчесні роти заливати.
— Чєво, чєво? — запитав, нерозуміюче, безпекаш.
— Міклош Горті паскуда, а Гітлєр капут! — видали чомусь у відповідь Фийса і виструнчились.
— Завьолся, как прокажонний попугай, — цвіркнув зле безпекаш.
Увесь цей час Фіскарошка безмовно стояла біля одвірка і, не розуміючи, спостерігала, що коїлось у хаті. Стояла якась безпорадна, зіщулившись, як потріпаний градом соняшник на тоненькій ніжці. Уперше у житті я бачив бабу таку нещасну і безпомічну. Видно, вона чекала на щедрий дар долі і відповідно налаштувала духовний стан на торжество, а тут дістала велику фігу з перцем та ще й по носу. Раптом один із нишпорок натрапив на шкатулку, у якій Фіскарошка зберігала різні цяцьки, і висипав уміст на підлогу.
Розгорнувши дешеві сільські прикраси, побачив аркуш паперу, розгорнув його і од несподіванки присвиснув.
— Ташь капітан, смотрітє! — просичав таємниче і простягнув начальникові аркуш паперу. — Ето же зашифрованая карта, ех сукі!
Безпекашна Справедливість настільки випулила очі, що, бачилося, ті луснуть і вилетять з орбіт.
— Да, куда голову не поверні — одні врагі! — із холодним притиском зробив висновок начальник.
І тут же таким ядучо-палючим поглядом обвів бабу, діда і пана вчителя, що тих від страху так заціпило, наче кожен з’їв водномить по корзині часнику. Соломон одразу ще глибше занурився в лабіринти «трагічеських» історій комуністичної партії — аж книгу на вуха натягнув. Баба почала швидко шмигати носом і цорконіти зубами, а третій «враг» Фийса, звісно, нічого не знайшов розумнішого, як знову палко вигукнути:
— Міклош Горті паскуда, а Гітлєрові — капут!
На цей раз вже судома скривила безпекашного начальника. Побачивши, як капітаном пересмикнуло, пан Фийса безвинно, як школяр, запитали:
— А што, пан начальник, я не правду кажу?