Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

…Солдати сиділи на броні, механіки всередині машин і з цікавістю спостерігали, як із двору старовинної школи випорхнула зграйка дітей років семи-восьми. Вчителька вишикувала малюків попарно у колону і вони з портфелями, несучи в руках мішечки із чорнильницями, рушили… Солдати, очевидно, згадавши про своїх маленьких дітей, братиків і сестричок, залишених у далеких домівках, розслабилися й умиротворено усміхалися школярам із броні машин. Діти теж веселим щебетом вітали військових. Але тільки-но порівнялись із танками, вчителька по-угорськи щось різко скомандувала і з дитячих рук полетіло десятки чорнильниць. Вони були начинені якоюсь адською речовиною… Вдаряючись об броню, розліталися у друзки і танки миттєво спалахували. Це було настільки несподівано і страшно, що на якусь мить всі оціпеніли. Далі залунали страшні крики. Машини і солдати за долі секунди палали смолоскипами. А ті, хто встиг зіскочити і врятуватись, озвірілі від злості, вдарили по дитячій колоні із автоматів…

До слова, саме в Угорщині вперше у бойових діях була застосована стрілецька зброя сов’єтів — нині всесвітньо-знаний автомат Калашникова. Він мав страшну убійну силу. І коли навіжені вояки вдарили чергами, дитячі голівки, ручки, ніжки, шматки одежі і плоті розліталися на десятки метрів. За хвилину-дві вся вулиця і стіни старовинних будівель стікали кривавицею…

Коли вуйко розповідав, його одразу починало нудити, весь вкривався холодним потом, а далі все тіло лихоманило… Петро ніяк не міг позбутися страшного видіння. Він дивом врятувався, бо володів, як і кожен закарпатець старшого покоління, угорською мовою. І тільки-но учителька скомандувала дітям: «Ось вони, наші вороги! Кидайте!», вуйко підсвідомо відчув небезпеку і одразу сплигнув. І коли по дітям вдарили із автоматів, до його ніг покотилася відрізана чергою білява голівка дівчини. Відділена від тіла, голівка ще жила… Блакитні дитячі оченята дивилися на Петра і кліпали. Навіть вуста ще ворушилися і намагалися щось сказати…