Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
— Знаєте, панику-начальнику, тутки штось такоє якби нарисовано. І я би вам із дорогою душею уповів, айбо я старий, як пень, сліпий, як сова, і нич не виджу, — співчутливо дивлячись на безпекаша, відповів нарешті Соломон.
— А тебе, старік, не кажется, што ето засекреченая местность? — тикнув начальник пальцем якраз посередині портрету.
Соломон подумав, що безпекаш уже зрозумів, що це бабина сідниця, і радісно вигукнув:
— Конєшно, што то всьо засекречено! Баба всю жизнь її ховає під спідницю та ще й у трусах носить.
— Так всьо-такі ето работа вашей супругі? — ледь не спалахнув од щастя начальник.
— Ні, панику, то не її робота, — мовив розважливо дід. — Кажду челядину із її красивими і срамними місцями робить Богонько. Тому сесе не її робота, а лем її власність.
Начальник недотямив про що патякає дід і знову тикнув посередині мальованої сідниці.
— Так вот, дєд, ти, возможно, і знаєшь… што здєсь находітся…
— Я, панику, ганьблюся казати, што там…
— А ти смєлєй… может здєсь какіє-то взривчатиє вещества… нєт?
— О, панику! — аж підскочив Соломон. — Там цілі склади із атомними бомбами…
— Давай, давай! — понукнув безпекаш.
— Знаєте, баба, як наїсться увечері фасолі, а до того ще й вип’є квашеного молока, то десь серед ночі як починає пускати ракети, а дальше бомбувати отравляючими газами, то божі птички за п’ять кілометрів облітають нашу хату!
— Дєд, ти што болтаєш?
— Про бабину… перебачаюся… сідницю.
— Ну ти й старий козьол! — сплюнув безпекаш.
— Маєте правду, панику, точно так мене і називає баба, коди їй зроблю щось не по дяці.
Начальник безнадійно махнув рукою, обернувся до пана Фийси і одразу пригрозив:
— Прєдупрєждаю, єслі ти єщьо раз завопішь: «Горті — паскуда, а Гітлєр — капут», как собаку расстрєляю! — і розстібнув кобуру.
Пан Фийса геть розгубилися, поблідли і зі страху вліпили:
— Хай жиє комунізм! Партія — наш рульовий!
— Ето уже лучше, — скривився безпекаш, — но всьо равно глубоко в говно не заривайся. Ти конкретно скажі: што здєсь, по твоєму мнєнію, нарісовано, ілі, вєрнєе, зашіфровано?
— Як на мою думку, прошу пана начальника, сесе може бути намальоване якесь созвездіє… небесноє… скажімо, созвездіє Рака, — бачачи безвихідь, почали мудрувати пан учитель Фийса.
— Слушай, оракул ти хрєнов! Счас как вмажу, міліони созвєздій так посиплются із глаз, што ти сам сразу станєшь раком! — гаркнув безпекаш і, обернувшись до підопічних, наказав. — Забрать все вєществєнние доказатєльства шпіонской деятєльності, старуху арєстовать, а с етіх двох стєрвєцов, — глянув на Соломона і пана Фийсу, — глаз не спускать!
…Після арешту новоспеченої Мата Харі, себто шпигунки Фіскарошки, великий дослідник комуністичної історії Соломон і Рембрандт місцевого посолу пан Фийса вельми зажурилися, проте ненадовго. Якогось підвечірка із колгозу прилетів вуйко Петро і ще з порогу залементував:
— Хто видів днешню районну газету?!
— А што за мара-показія? — нашорошився дід.
— Кажуть, там нашої мамки статтю напічатали.
— Видати, стихотвореніє дали? — зробила припущення тітка Моргіта, і очі її масно зблиснули.
— Но раз напічатали мамку, то, видати, нічого там страшного і не було. Хіба неправда:
мовили у глибокій задумі мій нянько.
— Може сесе і правда, — підхопив дід Соломон, — айбо там, де про мене:
Туйки стара на мене точно набрехала, і, може, за сесе її й арештували.
— Раз люди кажуть, што мамку напічатали у районній новинці, то нічого там паскудного і нема, — категорично відрубав вуйко Петро. — Тепер уже точно премію заплатять. І, дасть Богонько, ногавиці уже на мені.
— Но ти великий ґазда ділити без мамки гроші! — підняла застережливо вказівного перста тітка Моргіта і з якоюсь потаємною надією глянула на мого нянька.
— А што, мамка в тюрмі. І хто знає, скілько їй там воші годувати. А гроші — діло рідкоє, — мовили мої нянько.
— Я про те самоє, Мішку, хотіла якраз і казати, — невимовно зраділа тітка. — Гроші хоть і не киснуть, зате дуже слизькі. Я пропоную мамчину долю поділити межи нами двома, як старшими дітьми!