Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя
- Автор: Кешеля Дмитрий Михайлович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Карпати
- ISBN: 978-966-671-323-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя». Краткое содержание книги:
Тому на новоявлене чудо ринули усі. Баба Фіскарошка, дідо Соломон, куми Гітлєрка, Кутузовка, принцеса Единбурзька і сваха Масаричка вирішили триматися в’єдно. Бо, як мовлено, — вкупі і помирати набагато веселіше.
Отже, всі вмостилися в одному ряду і, головне, у першому, перед самим екраном — аби, не приведи Божіньку, щось не пропустити. Доки у клубі збирався люд, допитлива баба Фіскарошка уже встигла власноруч перевірити матерію, яка слугувала за екран. А оскільки грубе полотно викликало у неї підозру, то понишпорила і за сценою: чи немає там якогось партійного підступу…
Але тут, на щастя, раптово запала темрява. Від задньої стіни, де стояв кіношний апарат, немов руки чудовиська, через увесь зал потягнулися два снопи яскравого світла. Екран спалахнув, замерехтів дрібним дощиком. Фіскарошка притьмом стрибонула зі сцени і сіла скраєчку, притуливши мене до себе. Далі, немов із-під землі, вирвалася тривожна мелодія, побігли титри… Не встиг зникнути останній рядок, як пролунав оглушливий вибух. Висотний будинок на очах знявся у повітря і в хмарах чорного диму почав падати на наші ошелешені голови. Дико скрикнувши, кума Гітлєрка вхопилася за тім’я і пригнулася аж до колін.
— Ти што, кумо, дурна! — зашипіла баба Фіскарошка, але я відчув, як і її почало лихоманити.
Кіно насправді було «дуже войновое». За вибухом майнула картина бою. Кулі, обриваючись на півнотах, тонко заспівали… «Фіють…фіть…фіть…фіть…фіть» — понеслося у клубі повз вуха глядачів. Дідо Соломон, гартований у пекельному казані «таліянського» фронту Першої світової, тепер тільки чудернацько пригинався і кидав, як загнузданий кінь, з боку у бік головою, руками хапаючись за Фіскарошку. Не витримали нерви і у свахи принцеси Едінбурзької. Тільки-но заспівали перші кулі, кульгава принцеса зігнулася у три погибелі, сповзла із стільця і, забувши про ціпок, навкарачки поповзла до виходу.
Далі на екрані на повен зріст піднялися солдати, викинули перед собою рушниці і пішли з багнетами вперед… на зал.
— Кумо, спасаймося, — заскімлила Гітлєрка до куми Кутузовки, якою теж уже трусило…
Враз обоє гепнулися на землю і теж по-пластунськи поповзли поміж стільцями. В клубі невдоволено загомоніли. Хтось гигикнув, хтось спересердя лайнув… Але Гітлєрка із Кутузовкою, дихаючи, як ковальські міхи, мужньо, як фронтові розвідниці, продирались повзком до виходу.
— Ну й дурні сипавки, — промимрила до мене Фіскарошка.
Проте, із усього видно, баба теж була напоготові до драпака. Тим часом на обрії вигулькнули танки. З кожною секундою, ревучи натужно моторами, машини виростали і невмолимо наближалися на наших кінашів. Фіскарошка одразу зниділа, як мокра курка, і зібгалась, як равлик… І в ту хвилю, коли танки, здавалося, вистрибнуть із екрану на глядачів, з-під бабиної пахви висунув голову дідо Соломон. Завбачивши перед собою залізні потвори, Соломон божевільно заверещав і в потемках, як молодий кенгуру, рванув із місця. А вже за ним так само, хрестячись, помчалась баба. Загримотіли стільці, гупали перекинуті лавиці, які змітали на своєму шляху Фіскарошка і Соломон. Кіно перервали, увімкнули світло… На дверях суворо стояв колгозний партєйний секретар Крумпляник, прозваний у народі кривоногим Гебельсом.
— Я розумію, што ті, із Небесі — то є дикуни і збісняки, — кричав до залу організатор «інтересної політичеської лекції». — Але ви тут, што живете у центрі, коло города — тоже про кіно не чули? Ви што, живих образчиків боїтеся?! Та сесе лем така казка… якби сон… Він є — і його нема!
І направду, після того, як із зали страхи виперли цвіт культурної делегації із Небесі, кіно уже продовжувалося спокійно до самкінця.
Щоправда, наш вдячний народ після кіна хотів одразу п’яти показати, проте двері клубу завбачливо замкнули. На сцену витягли стіл, накрили червоним полотнищем, і на стільці всілися чинні урядовці із Мукачева. Коротеньким словом відкрив ідеологічне зібрання, звісно, наш місцевий Фюрер — Крумпляник. Після чого за трибуну вийшов городський пан у військовому френчі, разюче схожий на кілька літ тому розстріляного Лаврентія Берію — колишнього керівника сов’єтської спецслужби.