Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя

— Хіба я справді така паскудна?

І тут дід Соломон висунув ультиматум: або Фіскарошка викупить художнє творіння од Фийси за літру сливовиці, або її подобу покажуть усім бабиним доброзичливцям.

Такої Фіскарошка не чекала. І пішла на капітуляцію: портрет викупила за літру сливовиці і, на біду, сховала на дно шкатулки і забула.

— Так што здесь, мамаша, нарісовано? — обережно, наче дорогоцінний манускрипт, підніс малюнок безпекаш Фіскарошці.

— Хіба не видите што — велика гузиця! — простодушно відповіла баба.

— Што, што?! — отетерів начальник.

— Якшто казати культурніше, по-панськи, — велика сідниця, авать перебачниця, перебачте на слові, — поправилась Фіскарошка.

— А кто ето нарісовал?

Баба глянула на пана Фийсу, а той одразу позеленів від страху і затрусив, як страус, головою: «Не я, Марько, не я!»

— А хіба я пам’ятаю, — стенула плечима баба. — Та пак було давно… І вообще я не знаю, відки та бумага взялась.

— Господі, все агенти развєдок до тошноти прімітівни — не помнят, не знают, не відєлі… Дєд, а ти случайно не знаєшь, што ето такоє? — звернувся із Фіскарошчиним портретом начальник до Соломона.

Той, ледь не натягнувши на голову історію партії, бачилось настільки заглибився у нетрі комуністичної боротьби, що ніяким бісом звідти його не витягти.

— Дєд, ти не слишішь? — гаркнув над головою начальник.

— Га? — похопився Соломон. — Перебачте, пане, бо коли сесе милоє чтеніє читаю, про всьо нараз забуваю!

— А тебе не кажется, што на етом рісунке Шахта?

Шахтою у нас називали великий лісовий масив між Мукачевом і Лавками. На початку п’ятдесятих минулого століття тут, у глибокому лісі, спішно звелась військова база, обнесена кількома високими огорожами колючого дроту. До того ж, під високою електричною напругою. Як стало відомо через багато десятиліть, саме тут, в урочищі Шахта, була розташована одна з перших військових баз, ракети якої були наведені на Західну Європу. Але найбільш вражаюче — місцевість Шахти на карті достоту відповідала художньому шедевру пана Фийси. По обидва боки — гори, посередині — улоговина, якою вела мощена бруківкою дорога. На маківках обох гір знімалися антени наведення. І, звісно, посередині обох гір прориті глибокі шахти-тунелі, в яких ховали ракети. Отже, план-схема місцевості секретної військової бази достоту співпадав із бабиним портретом-сідницею, який в пориві праведного гніву намалювали пан Фийса за ідеєю Соломона.

Дід, відірвавшись від «милого серцю чтенія», поправив окуляри і довго-довго сліпав по бабиному портрету, глибоко переживаючи, що сказати, авби у якусь халепу не вляпатись.