Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

— Підозрюю, — зауважив я, — що всі, з ким ми зустрінемося, залишилися відданими Джулїї.

Джасра розсміялася:

— А донедавна вони були віддані мені, ще раніше — Шару. То професіонали, які належать цьому місцю. Їм платять, щоб вони захищали переможців, а не мстили за тих, хто програв. Я з’явлюся перед ними з урочистою промовою після обіду і сподіватимуся на їхню одностайну та щиру лояльність аж до чергової узурпації влади. Обережно: третя сходинка хитається.

Отже, вона йшла попереду, показуючи нам шлях крізь потаємний прохід у стіні, тоді — уздовж темного тунелю, що вів, як я прикинув, на північний захід, до тієї частини цитаделі, котрою я вже трохи блукав під час свого попереднього тут перебування. Це було того дня, коли я врятував Джасру від Маски-Джулії і забрав її з собою до Амбера, де їй довелося трохи побути вішалкою у нашому палаці. У тунелі, яким ми просувалися, панувала цілковита темрява, але Джасра вичаклувала рухливу цятку і та, наче блукаючий болотяний вогник[112], тільки яскравий, вказувала нам шлях крізь морок, що дихав сирістю. Повітря тут було затхле, а стіни вкривали павутиння та пліснява. Ми ступали земляною долівкою, на якій лише де-не-де, посередині, збереглись острівки пощерблених кам’яних плит. Ішли між смердючих калюж, що траплялися там і сям, а повз наші ноги, та й голови теж, раз у раз шмигали невеличкі темні істоти.

Насправді я не потребував світла. Можливо, так само, як і кожний у нашому товаристві. Я задіяв образ Лоґрусу, і він забезпечив мені магічний зір, сріблясту, розсіяну присвітку. Я не гасив її, бо вона годилася й на те, щоб виявляти чари, а вони могли тут діяти — пастки, заховані в цих стінах, чи ті, які віроломно наклала Джасра. Цей зір давав мені змогу бачити, що образ Лоґрусу плив і перед Мандором; він, наскільки я знав, був не надто схильний довіряти будь-кому. Щось прозоре, нагадуючи розмитими абрисами Лабіринт, мерехтіло й перед Джасрою, замикаючи коло обачливості. А вогник танцював попереду нас.

Ми обігнули штабель із бочок і опинились у приміщенні, яке, очевидно, було добре обладнаним винним льохом. Зробивши кілька кроків цим залом, Мандор зупинився й обережно видобув зі стелажа ліворуч запорошену пляшку. Витер етикетку краєчком плаща.

— Оце так-так! — видихнув.

— А що там таке? — зацікавилася Джасра.

— Якщо це вино не зіпсувалось, я можу сервірувати навколо нього незабутній бенкет.

— Справді? Тоді краще прихопи кілька пляшок про всякий випадок, — порадила вона. — Це вино було тут іще до мене; можливо, навіть до Шару.

— Мерліне, на, тримай ще дві, — сказав Мандор, простягаючи мені пляшки. — Тільки обережно!

Він уважно обстежив полиці й витягнув ще дві пляшки. Ці не довірив нікому.

— Тепер розумію, чому ця фортеця часто потрапляє в облогу, — промовив він, звертаючись до Джасри. — Я б і сам був не проти її взяти, якби знав, що саме вона ховає у собі.

Вона ніжно торкнулася його плеча.

— Є й простіші шляхи отримати бажане, — сказала Джасра, посміхнувшись.

— Візьму це до уваги, — пообіцяв Мандор.

— Сподіваюся, ти зловиш мене на слові.

Я кахикнув.

Джасра роздратовано зиркнула на мене, тоді повернулася спиною. Слідом за нею ми пройшли крізь низькі двері, піднялися рипучими дерев’яними сходами і, проминувши простору комору, опинились у величезній занедбаній кухні.

— Коли прислуга потрібна, її завжди нема, — сказала вона, окинувши поглядом приміщення.

— Прислуга нам не знадобиться, — відгукнувся Мандор. — Покажи мені затишну трапезну, і я зроблю все, як треба.

— Дуже добре, — погодилася Джасра. — У такому разі прошу сюди.

Вона провела нас кухнею до дверей, далі ми проминули ще кілька кімнат і, нарешті, піднялися сходами.

— Льодовикові поля? — запитала. — Лавові плато? Гори? Чи штормове море?

— Якщо ти маєш на увазі вид за вікном, — відповів Мандор, — то я за гори.

Він подивився на мене, я кивнув, погоджуючись.

Джасра завела нас до вузької довгої кімнати, і ми взялися розчиняти численні віконниці. За шибами відкрилася багатобарвна панорама положистого гірського верхогір’я. У кімнаті було прохолодно, а вздовж однієї стіни тяглися трохи запорошені полиці, заставлені книгами, письмовим приладдям, кристалами, збільшувальними скельцями, бляшанками з фарбою. Полиці містили також нехитрі магічні прилади, а ще я побачив там мікроскоп і телескоп.

— Скільки тобі знадобиться часу? — звернулася Джасра до Мандора.

— Хвилина чи дві, — відповів той.

— У такому разі, — сказала вона, — мабуть, мені краще спочатку привести себе в порядок. Може, й вам це не завадить.

— Гарна думка, — відгукнувся я.

— Справді, — погодився Мандор.

Джасра показала нам кімнати неподалік, схоже, гостьові, де ми знайшли воду, мило та рушники, і залишила самих. Ми домовилися зустрітись у тій довгастій залі за пів години.

— Гадаєш, вона готує якусь капость? — запитав я, стягуючи сорочку.

— Ні, — відказав Мандор. — Тішу себе надією, що Джасра не захоче пропустити це застілля. Також, на мою думку, скористається шансом показати нам себе у найкращому світлі, зважаючи на те, що досі ми бачили її геть із іншого боку. А ще — можливість обмінятися чутками, рознюхати якісь секрети... — Він похитав головою. — Може, дотепер їй ніколи не варто було йняти віри, можливо, не варто буде довіряти їй і надалі, але сьогодні, наскільки можу судити, вона візьме тайм-аут.