Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

Проте...

Є й інша можливість, збагнув я, коли побачив, що Маска просто спостерігає за мною, не пробуючи більше чимось у мене запустити.

Це міг бути і тест. Можливо, Маска просто намагається з’ясувати, чи маю я обмежений набір заклинань, той, що прихопив із собою, або я навчився качати енергію прямо з джерела і збираюсь ось-ось розпочати шпурляти у нього різними речами, як це, очевидно, готуються робити Джасра та Юрт. Добре, хай сумнівається. Обмежена кількість заклинань проти практично невичерпного джерела енергії?

Юрт зненацька виник в арці вікна, високо вгорі, ліворуч. Він устиг тільки наморщити обличчя в гримасу, бо на нього згори впала вогняна завіса. Мить — і завіса зникла, разом із ним, і я почув, як розреготалася Джасра, а він вибухнув прокляттями, відтак ці звуки потонули в страшенному гуркоті десь у протилежному кінці залу.

Я приготувався поставити ногу на чергову сходинку, продовжуючи спускатись, і тут сходи розтанули в мене на очах. Підозрюючи, що це ілюзія, я продовжував повільно опускати ногу, але там була лише порожнеча, тому перестрибнув через діру та приземлився на подальшій сходинці. Однак вона, коли я переніс на неї свою вагу, теж зникла. Я почув хихотіння Маски й перетворив свій рух на стрибок, прагнучи проминути цю ділянку. Коли пролітав над сходинками, вони зникали одна по одній.

Я був упевнений, що таким чином Маска хоче змусити мене виказати свій зв’язок з місцевою енергією, якщо тільки він у мене є, а якщо такого зв’язку в мене нема, я змушений буду витратити рятівне закляття.

Але я спробував прикинути відстань до підлоги, яку вже міг бачити. Якщо інші сходинки не зникнуть, можу спробувати вчепитися за наступну, повиснути на ній та зістрибнути вниз. Це абсолютно безпечно. Якщо ж я схиблю, або якщо і наступна сходинка зникне... чомусь я був упевнений, що так чи інакше мені вдасться приземлитися, не дуже забившись. Краще використаю, падаючи, геть інше заклинання.

Я вхопився за край найдальшої сходинки, повис на ній, розгойдуючись, і пустив руки, у льоті повертаючись усім тілом та проказуючи слова заклинання, яке назвав «Обвал стіни».

Фонтан здригнувся. Язики полум’я засмикалися, шугнули вгору, вихлюпнулись із чаші з того боку, де стояв Маска. А тоді моє закляття, продовжуючи валити все на своєму шляху, швиргонуло на підлогу й чаклуна.

Маска підняв руки, наче намагаючись долонями відштовхнути те сяйво, яке, здавалося, розчиняло його в собі. Між долонями виникла яскрава дуга, а потім півсфера. Він тримав її над собою, наче щит, відбиваючи завершальну нищівну силу мого закляття. Я уже поспішав до нього. Але не встиг дістатися Маски, як переді мною виник Юрт. Він стояв на ободі чаші, просто над розпростертим Маскою, та дивився на мене. Перш ніж я встиг витягти меч, кинути Фракір або вимовити нове заклинання, вогонь у Фонтані піднявся, і висока хвиля полум’я збила Юрта з ніг, змила його на підлогу, пронесла повз Маску, а тоді через увесь зал, аж до підніжжя других сходів, якими, як я тепер помітив, повільно спускалася Джасра.

— Уміння переправлятися будь-куди нічого не значить, — почув я її слова. — Надто, якщо ти будь-де поводишся, мов дурень.

Юрт загарчав і скочив на ноги. Погляд його був спрямований кудись вище голови Джасри.

— І ти, брате? — сказав він.

— Я тут, аби зберегти тобі життя, якщо це можливо, — відказав Мандор. — Пропоную тобі повернутися додому разом зі мною...

Юрт заволав. Жодного слова не можна було розібрати, просто звірине ревіння. Нарешті він спромігся прокричати:

— Я не потребую твого заступництва! Ти дурень, що віриш Мерліну. Ти стоїш на його шляху до корони!

Із-поміж долонь Джасри ланцюжком вилетіли променисті кружечки, схожі на світні кільця диму, полинули, спускаючись, до Юрта, наче збираючись оповити його. Він одразу зник, але за мить я почув, як Юрт горлає, звертаючись до Мандора, тільки вже з іншого місця.

Я й надалі наступав на Маску, якому вдалося захиститися від мого «Обвалу стіни», і тепер він уже здіймався на ноги. Я проказав закляття «Ковзанка», і підлога вислизнула з-під його ніг. Так, я збирався битись обмеженим набором заклинань проти нього з його невичерпним джерелом енергії. Називаю це впевненістю. Маска мав силу. Я ж мав план, а також засоби, щоби цей план здійснити.

Із підлоги вирвалася кам’яна плита, перетворилася на хмару гравію, й та полинула на мене, мов картеч, із жахливим хрускотом і скреготом. Я проказав слова заклинання «Невід» і зробив відповідний жест.

Усі уламки замість посипатися на мене зібралися в купу, і я обрушив її на Маску, який усе ще борюкався, намагаючись зіп’ястися на ноги.

— Ти хоч розумієш, що я й досі не знаю, через що ми б’ємося? — промовив я. — Це ти розпочав. Я все ще готовий...

На ту мить Маска припинив спроби підвестися. Він занурив ліву руку в озерце миготливого світла, а праву витягнув до мене, виставивши вперед долоню. Світлова калюжа зникла, а з правиці вихопився рясний вогняний дощ, помчав на мене, наче краплі з газонної дощувальної установки. Та я був готовий до такого. Якщо цей Фонтан налитий вогнем, він мусить мати й вогнетривку ізоляцію.

Я розпростерся плиском з іншого боку темної споруди, використовуючи її підніжок як укриття.

— Слухай, схоже, один з нас помре, — гукнув я, — бо ми б’ємося на повну силу. Хоч хто б загинув, у мене незабаром не залишиться шансу спитати, яка муха тебе вкусила? Що поганого я тобі зробив?