Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

Я викликав свій Лоґруський зір, і він миттєво висвітлив для мене картину того, що відбувається. Скрізь пролягали лінії сили, наче дроти, що сяяли жовтим світлом. Тепер я сприймав додаткове освітлення, що струменіло від них. Коли я, рухаючись уперед, перетинав таку лінію, поколювання, котре відчував з першої миті, опинившись у цьому коридорі, посилювалося. Тепер бачив, що Джасра зупинилася в точці, де сходилося кілька таких ліній, та, очевидно, вбирала у себе їхню енергію. Вона й сама тепер світилась, і сумніваюся, що я помітив би це своїм звичайним зором. Поглянувши на Мандора, побачив, що перед ним теж висить образ Лоґрусу; тобто, він бачив усе, що бачу і я.

Джасра повільно просувалася коридором у напрямку світла, що буяло попереду. Я зайняв позицію за нею й трохи ліворуч. Мандор ішов за мною, рухаючись так нечутно, що я мусив час від часу озиратися, аби впевнитися: він — тут. У міру того, як ми наближались, я став відчувати певне здригання, схоже на биття пульсу велетня. Чи передавалася ця пульсація підлогою, чи вздовж тих напружених ліній, які ми повсякчас перетинали, не міг сказати.

Я засумнівався, чи не виказуємо ми свою присутність, а може, навіть і місце свого перебування тим, що постійно зачіпляємо цю мережу силових ліній, чи не відчуває цього та особа, котра працює наразі з цими лініями там, біля Фонтана? А можливо, вона сконцентрувалася на завданні, яке виконує, настільки, що не помічає нічого навкруги, і це дасть нам змогу наблизитися до неї непоміченими?

— Вони вже розпочали? — пошепки запитав я Джасру.

— Так.

— І як багато вже зроблено?

— Найімовірніше, завершено головну фазу.

Ще кілька кроків, і тепер вона запитала мене:

— Який твій план?

— Якщо ви не помиляєтеся, ми атакуємо негайно. Можливо, нам варто спочатку спробувати забрати звідти Юрта. Маю на увазі, всім нам, разом, бо, якщо він уже отримав цю могутність, то буде небезпечним завданням.

Вона нервово облизала губи.

— Мабуть, я краще за всіх можу впоратися з ним, бо маю зв’язок із Фонтаном, — сказала. — Ви, хлопці, мені не заважайте. Тобі, Мерліне, краще зайнятися Маскою, поки я розбиратимуся з Юртом. А Мандор може залишатись у резерві, аби прийти на допомогу, якщо вона знадобиться комусь із нас.

— Готовий зробити так, як ви вважаєте за краще, — сказав я. — Мандоре, ти все чув?

— Так, — відповів неголосно. — Зроблю, як вона каже.

І він звернувся до Джасри:

— А що станеться, якщо я знищу сам Фонтан?

— Не думаю, що це можливо, — відказала вона.

Мандор пирхнув, і я побачив, яким небезпечним річищем потекли його думки.

— Покладіться на мене й просто скажіть, які будуть наслідки, — попросив він.

Вона трохи помовчала, а тоді пояснила:

— Якщо б ти зміг заткнути його, хоч ненадовго, повалиться, очевидно, уся фортеця. Досі я використовувала його еманації, аби вона залишалася стояти. Це дуже стара споруда, а я так і не зібралася зміцнити її контрфорсами. А ще гадаю, що той океан енергії, який би знадобився, аби успішно атакувати Фонтан, можна з більшою користю спрямувати на будь-що інше.

— Дякую, зрозуміло, — сказав Мандор.

Вона зупинилася, занурила руку в одну з ліній сили й заплющила очі, наче перевіряючи у когось пульс.

— Величезна сила, — зауважила трохи згодом. — Хтось звертається до Фонтана на глибинному рівні.

Вона пішла далі. Світло у кінці коридору розгоралося, тьмяніло, розгоралося, тьмяніло — знову й знову. Тіні, відповідно, відступали й знову рухалися вперед із кожною зміною освітлення. Я почав розрізняти ще один звук, схожий на гудіння високовольтних дротів. Час від часу на цей гул накладалося ще й потріскування, лунаючи з того ж напрямку. Мені довелося пришвидшити крок, бо Джасра квапилась уперед. Раптом згори почувся чийсь регіт, і Фракір стисла мені зап’ясток. У проймі коридору знялися вогняні іскри.

— Прокляття, прокляття, прокляття! — почув я зойк Джасри.

Ми саме підійшли до того сходового майданчика, на якому стояв Маска під час нашої з ним сутички. Джасра підняла руку. Я зупинився, бо тепер вона йшла дуже повільно, наближаючись до поручнів. Праворуч та ліворуч од неї сходи розбігалися до протилежних кінців залу.

Тільки коротко поглянувши вниз, вона відсахнулася назад і праворуч, а тоді впала на підлогу й покотилася нею. Підстрибнувши вгору та злизнувши шматок поручнів, жовтогаряча вогняна куля, наче некваплива комета, пройшлася тим місцем, де щойно стояла Джасра. Я кинувся до неї, обхопив її за плечі й почав підіймати на ноги.

Джасра повернула голову ліворуч, і я відчув, як вона закам’яніла. Я теж повернув голову в той бік, хоча, незбагненним чином, уже знав, що там побачу.

Там стояв Юрт, абсолютно голий, за винятком пов’язки на оці; він усміхався, він наповнювався сяйвом. Ще одне биття пульсу — і він стане втіленням досконалої сили.

— Добре, що ти завітав, братику, — промовив Юрт. — Шкода, що не можу залишити тебе надовго.

Він витягнув руку в напрямку до мене, й іскри затанцювали йому на пучках. Чомусь я засумнівався, що він має на увазі потиснути мою руку.

Мені на думку спала одна-однісінька відповідь:

— У тебе розв’язався шнурок.

Звісно, це не могло його зупинити, але на секунду чи дві спантеличило.