Франческа. Володарка офіцерського жетона

— Хороші плани. Як твій куратор, схвалюю, — прошепотів я.

— І я! — прошепотіла Франческа, яка вже перестала ображатись і підслуховувала нашу розмову з-за моєї спини.

Ми дарма перейшли на шепіт, бо до Джой уже було неможливо пробитися. Жіночки й дівчата з гуртка самозахисту взяли мініатюрну японку в щільне кільце. Ми тихо стояли збоку.

— Боже, я так чомусь переживаю! — нервувалася наша відповідальна за зв’язок Трейсі. — Головне, щоб Джой про це не здогадувалася, бо вона переживатиме ще дужче!

— Просто перестань крутити ґудзик, намотувати волосся на палець і гризти комір куртки. І ніхто нічого не запідозрить, — порадив я і подивився на годинник. Було за п’ять десята.

— Увага, заходимо! Зараз буде наша черга! — вигляд у Патріціо був спокійний і впевнений. Напередодні ми намагалися дізнатися в нього, як ідуть справи із захистом Джой, але адвокат майстерно ухилявся від відповіді — мовляв, недобре розкривати хід справи. Джой, можливо, знала трошки більше, але на всі прохання розповісти просто трясла головою і махала руками. А що вже казати про хвилювання!

Перед початком засідання суддя — дідусь із шапкою сивого волосся, яка робила його дуже схожим на Ейнштейна, — покликав до себе Патріціо і представника «потерпілих». Вони дуже жваво щось обговорювали, причому сивочолий суддя здивовано піднімав брови догори й час від часу прикривав обличчя рукою.

Патріціо при тому зберігав повний спокій. Джой сиділа за столом у центрі, низько опустивши голову. Вона не могла й не намагалася приховати хвилювання. По цей бік бортика, який відокремлює зал засідань від залу з глядачами, мовчки хвилювалися ми.

Нарешті Патріціо й прокурор вернулися на свої місця. Після короткої розмови з «потерпілими» — трьома здоровезними чоловіками, які через власну необачність кинули виклик мініатюрній дівчині, — та з їхніми представниками прокурор підійшов до судді і щось йому сказав. Суддя кивнув головою і покликав Патріціо. Трійка щось спокійно обговорювала. Зал напружено мовчав.

Нарешті прокурор і адвокат знову повернулися на свої місця.

Секретар суду нахилився до мікрофона й промовив:

— Усім встати!

Зал підвівся. Суддя звернувся до залу:

— Перш ніж почати засідання, я хочу, щоб ми вшанували пам’ять шістнадцяти загиблих у Канаді членів хокейної команди Humboldt Broncos.[71] Упокій, Господи, їхні душі… Це страшна трагедія, і я прошу вас пам’ятати, що не буває чужих трагедій і не буває чужих дітей. У Саскачевані,у Флориді і в Сирії — всюди діти. Іще прошу помолитися за них і берегти своїх.

Ми всі замовкли.

— Засідання суду у справі «Народ штату Коннектикут проти Джой Такахаші» відкрите! Оскільки представники, гм… потерпілої сторони відмовилися від своїх претензій до міс Такахаші, суд не братиме до уваги їхніх свідчень. Справа дуже, як на мене, цікава, але порядок розгляду несподівано змінився, тож працювати будемо в трохи незвичайному режимі, — суддя подивився в папери, що лежали перед ним. Зал завмер. — Гм… Одначе. На цьому я б, власне, й завершив розгляд, якби не один нюанс. Прокуроре О’Райлі, ви зазначили, що міс Такахаші чинила спротив при затриманні?