Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Маковскі шумно зітхнув і сказав:
— Якась херня!
Це був такий влучний опис, що я мимоволі засміявся. Льолєк набундючився.
— Сара запросила мене на знайомство з батьками.
— О, це круто! — я і сам згадав своє знайомство з Ярчиними батьками вісімнадцять років тому. Слід визнати, що в них дуже міцні нерви і стійка психіка.
— Я дуже хвилювався, — Маковскі люто почервонів, либонь, спогади вдарили йому в голову.
— Я тебе розумію, друже! Я теж хвилювався. Але, клянуся, батьки моєї дружини хвилювалися у сто разів більше! — уявіть собі чудову українську родину, де раптом з’являється монгол. Просто уявіть. Уявили? Усе. Більше не уявляйте.
— Та я не знаю, чи її батько взагалі хвилювався! — раптом розсердився Маковскі.
— То що сталося?!
— Він хотів від мене відкупитися!
Я зняв ноги з пульта і, абсолютно приголомшений, витріщився на Льолєка.
— Поясни, будь ласка!
— Ну, він почав розпитувати, хто я, звідки і все таке інше. А я, як дурник, розповів і про сестру-тінейджера, яка хоче цього року вступати в акторську школу в Каліфорнії, і про маму, яка бореться з раком, і чого я їжджу на роздовбаному «Форді», і про все на світі…
— Ти так усе прямо й вивалив на першій зустрічі?
— А що, я мав розділити інформацію на дві зустрічі? Ну, він ниточка за ниточкою усе з мене й витяг. Це ж батько Сари, я що, мушу йому брехати?!
— Ти не гарячкуй так. Подумаєш, розповів. Теж мені кримінал. І що було далі?
— А далі він пішов і вернувся із чеком на круглу суму, — я трохи склянку з водою не впустив.
— З дуже круглою?
— Джорджіо, я за рік стільки не заробляю.
Слід зауважити, що американці до грошей ставляться дуже прагматично. Завжди кожна серйозна виписана сума має чітку мотивацію: виплата боргу, допомога або доброчинність.
А є ще інший варіант — відкупитися.
— Здається, я їм одразу не сподобався, — бубонів Маковскі. — Вони думали, що я щось там шукаю. Щось там від Сари хочу…
— Я не зовсім зрозумів, точніше, геть не зрозумів, що ти маєш на увазі.
— У Сари дуже заможні батьки, — Маковскі засопів, як ображена дитина. — Її батько — власник транспортної компанії, а мати — університетський професор!
— А чого ти вирішив, що він хотів від тебе відкупитися?
— Пам’ятаєш, у Сари був один… Пітер.
— О-о-о, пам’ятаю ту прикру історію.
— А знаєш, як він від Сари відчепився?
— Невже?!
— Так. Батько йому дав такого хабаря, що той забрався зі штату геть.
— Ну добре. А ти з чого вирішив, що батько хоче від тебе відкупитися?
— Бо я не подарунок, до того ж на хріна йому такі проблемні родичі?
— Чекай-чекай. Ти Сарі пропозицію зробив?!
— Ще ні… — Маковскі знов люто почервонів.
— А коли?
— Тепер уже й не знаю…
— Що значить, «не знаю», сержанте?!
— Ми більше не розмовляємо.
У нас у командному центрі є один вередливий монітор. Не знаю, що з ним, але він вмикається із другого або третього разу. І то не завжди. Коли ми готуємо апаратуру до роботи, то вмикаємо всю нашу інформаційну панель, яка складається із кількох величезних моніторів, і коли отой вередливий не вмикається, він так і мозолить мені очі чорною діркою в лівому нижньому кутку панелі. І від цього я почуваю легкий дискомфорт. Це як камінчик у черевику, який ви старанно півгодини зашнуровували, як муха в бокалі з вином, як краплинка соусу, що потрапила на білосніжну сорочку. Саме таке враження в мене виникло, коли Маковскі повідомив, що вони з Сарою «більше не розмовляють».
— І давно?
— Тижнів два.
— А чого? Це ж не Сара виписала тобі чек.
— Я той чек акуратно розірвав, поклав на стіл і грюкнув дверима.
— Теж мені, любитель театральних ефектів. І що, навіть не поговорив із батьком? І з Сарою?
— Та тут і так усе ясно.
— Маковскі, ти дурко.
— Якщо ти прийшов повідомити тільки про це, то я й без тебе знаю, — образився Льолєк.
— Мені, як журналістові, одне незрозуміло: ти не вислухав позиції сторін. Я маю на увазі Сару та її батька. Ти побачив чек, жовта рідина вдарила тобі в голову, ти театрально заломив руки і втік. А потім зробив висновки і навіть не потурбувався з’ясувати, що це, в біса, таке було?
Маковскі мовчки сопів.
— Чого ти раптом вирішив, що батько хоче тебе позбутись? А може, він хотів щиро, від усього свого батьківського серця, тобі допомогти?