Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— У перший день знайомства?! Та він мене геть не знає!
— А може, він просто довіряє своїй дочці? А може, то була Сарина ідея? А може, навпаки, вона нічого про це не знала і теж була шокована? Ну чого ти вирішив, що твоя думка тут єдина правильна, і ти на основі цієї думки зробив висновки? Це називається «сам побачив, сам додумав і сам же образився». Дуже по-дитячому. Дитячий садочок, Маковскі. Сідай, двійка!
Льолєк розгублено кліпав своїми білявими віями. Він був схожий на молодого бичка, якому перед мордою розкрили парасольку.
— Це ж було очевидно…
— Знаєш, чувак, якщо дивитись один тільки FOX News, то складеться враження, що країна в облозі, а процвітає тільки завдяки тому, що американці обрали саме того, кого треба. А якщо дивитися тільки CNN — усе погано, у світі твориться якась суцільна херня, зброю треба заборонити, а країну очолює круасан.
— Ти трохи перебільшуєш.
— Ні, дорогий мій Льолєку, повір мені як колишньому журналістові. Не довіряй джерелам і емоціям, будь скептиком. Порівнюй, перевіряй і докопуйся. Бо може з’ясуватися, що все зовсім не так, як тобі здається.
Маковскі приголомшено мовчав. Я лише зітхнув і встав із крісла:
— Ну все, нотацію завершено. Я вертаюся до себе в командний центр. А ти провідай Сару. Вона ні в чому не винна. Будь людиною, сержанте!
— Угу.
— Так, щось я не зрозумів. Що це за гівняна відповідь?!
— Sir, yes, sir!
— Ну що там, що там? — Франческа жадала подробиць. Я переповів ситуацію. Франческа задумалася.
— Знаєш, справді складно зрозуміти батькову мотивацію. Може, він і справді хотів допомогти. Навряд чи він хотів позбутись Льолєка. Льолєк набагато приємніший, ніж той її слизький колишній.
— А може, він просто його перевіряв? Згадай Вескотта, він же теж любить познущатися із хлопців Меґан.
— Коли мій тато оженився на мамі, то дід сказав, що не дасть молодим ані ліри. Бо думав, що тата тільки гроші цікавлять. Тато йому так і не пробачив.
— Що не отримав ані ліри? — обережно спитала Джой.
— Ні! Тато не міг пробачити дідові, що той звинуватив його в нещирості.
— Не розумію… — Джой винувато розвела руками.
— Коли тато зробив мамі пропозицію, вона була прикута до інвалідного візка. Через аварію вона не могла ходити, і всі лікарі сказали, що вона ніколи ходити не буде. А тато так не вважав. Він був без тями в неї закоханий. А гроші — то ніщо!
— Діти заможних батьків завжди так кажуть, — ущипнув я напарницю.
— Та я від батьків ні цента не беру! — обурилася Франческа. — Я бідна сицилійська дівчина, все са…
Колін не витримав і зареготав.
— Чого ти іржеш?!
— Та просто Джой так само говорить: «Чи могла я, бідна дівчинка з окраїн Сан-Дієґо, мріяти про…» — і далі по списку!
Джой почервоніла. Зате розсміявся я:
— Я теж завжди кажу, що я бідний кривий монгол!
— І головне, скромний! — у відповідь ущипнула мене напарниця.
Наприкінці зміни мені прийшло повідомлення від Маковскі: «Дякую. Все гаразд!»
Весна почалася.
* * *
— Добрий день! У вас на формі державний прапор. Я бачу, ви відповідальний громадянин, якщо віддали перевагу службі. О, ви всміхаєтесь. Як це приємно! Дивіться, я теж у формі, як і ви. Давайте знайомитись! Я Джейн, і я дівчинка! А ще я скаут. Ви знаєте, хто така «дівчинка»?
Я трохи отетерів від такої атаки. Франческа про всяк випадок сховалася за мене й обережно виглядала з-за мого плеча.
Джерелом такого шаленого напору була дівчинка на вигляд років чотирнадцяти. Вбрана вона була у скаутську форму. Дещо видовжене личко, рясно вкрите ластовинням, смішний кирпатий носик, веселі зелені очі й вогненно-руда шапка кучерявого волосся. Джейн була викапана принцеса Меріда з мультику «Відважна». Не вистачало хіба що лука й стріл. Юна шотландська принцеса виявилась ґерлскаутом і продавала традиційне «ґерлскаутське» печиво — п’ять доларів пачка. Вона розклала невеличкий столик прямо при вході на авіабазу, коло центрального КПП.
— То ви знаєте, хто така «дівчинка»? — не відставала від мене Меріда.
Я безпорадно подивився на жінку, що супроводжувала юну продавальницю печива. Та підняла руки вгору, мовляв, «я тут ні до чого — ото попалися до неї на гачок, самі тепер розбирайтеся».
— Ну… Думаю, що знаю, бо в мене в самого дві донечки, і ось, ціла напарниця! — я за рукав витяг Франческу з-за своєї спини й поставив її коло себе.
— Оу, у вас є діти? І скільки їм?