ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Наступного дня після припинення Стенфордського в’язничного експерименту частину в’язнів і наглядачів в’язниці Сен-Квентін було вбито під час імовірної спроби втечі під керівництвом чорношкірого політичного в’язня та активіста Джорджа Джексона. Три тижні по тому, в іншому кінці країни, на півночі штату Нью-Йорк, збунтувались в’язні у в’язниці Аттика. Вони захопили в’язницю і протягом п’яти днів тримали у заручниках сорок наглядачів і людей з цивільного персоналу в’язниці. Замість провести переговори з в’язнями та вислухати їхні вимоги про зміни тюремних умов, — а саме вирішення питання пригнічення та дегуманізацію, яких зазнають ув’язнені, — губернатор Нью-Йорка Нельсон Рокфеллер наказав патрульним ужити всіх необхідних заходів для звільнення в’язниці. У стрілянині вбили понад сорок ув’язнених і заручників, а також поранили багатьох інших. Такий збіг у часі цих двох подій поставив тюремні умови на порядок денний. Мене було запрошено до кількох комітетів Конгресу дати свідчення про мої дослідження тюремних умов на основі Стенфордського в’язничного експерименту. Я також був свідком-експертом у справі одного з шести в’язнів, які були причетними до масового вбивства у в’язниці Сен-Квентін. У цей самий час один кореспондент, який бачив мої телевізійні дебати з помічником в’язниці Сен-Квентін, вирішив зняти документальний фільм про Стенфордський в’язничний експеримент для національного телебачення (телеканал NBC, листопад 1971 року). Наступною була стаття в журналі Life, тож Стенфордський в’язничний експеримент став відомим.