Посмертні записки Піквікського клубу

— Адже вони з’їдять його живцем, Семі,— бідкався старий.

— Так думаю і я, — сказав Сем. — А чи не бачиш ти якого виходу з цього становища?

— Ні, не бачу, Семі.

— Ніякого?

— Ніякого. Хіба що, — тут промінь блискучої думки освітив обличчя старого і, нахилившись до вуха сина, він прошептав: — Хіба що ми, непомітно для тюремників, винесемо його зашитого в матраці або переодягнемо старою жінкою та ще напнемо на голову зелений серпанок.

Сем зневажливо поставився до обох пропозицій і повторив своє запитання.

— Ні,— відповів старий джентльмен, — якщо він не хоче, щоб ти там залишався, Семі, то я не бачу ніякого виходу.

— Тоді я скажу тобі, що треба робити. Я попрошу тебе позичити мені двадцять п’ять фунтів.

— Ну, а потім? — зацікавився містер Веллер.

— Потім? А, може, ти через п’ять хвилин зажадаєш, щоб я повернув їх тобі. А я, мабуть, відповім, що не хочу платити. Адже тобі не спаде на думку заарештувати через такий невеличкий борг свого власного сина й посадити його до Фліта?

Після цих слів батько й син обмінялися складним телеграфним шифром кивів та мигів, а потім містер Веллер сів на кам’яні сходи й реготався, аж доки став червоний, як буряк.

— Що то за стара личина! — скрикнув Сем, обурений таким марнотратством дорогоцінного часу, — Чого ти регочешся, коли в нас і так нема зайвої хвилини? Де в тебе гроші?

— В чоботі, Семі, в чоботі,— відповів батько, приводячи до ладу риси свого обличчя. — Подерж мого капелюха, Семі.

Позбувшись цієї перепони, містер Веллер раптом нахилився на один бік і, зграбно перекрутившись спромігся сунути праву руку за надзвичайно вбирущу халяву і по довгих утомних вправах витяг звідти велику кишенькову книжку на цупких шкуратяних застібках. З цього гросбуха він в і добув пару ремінців для батога, три чи чотири пряжки, маленьку торбочку із зразками збіжжя і, нарешті, невеличкий згорток брудних банкнотів, звідки він відрахував потрібну суму й передав її Семові.

— А тепер, Семі,— сказав старий джентльмен, коли ремінці, пряжки, торбочка із зразками й решта банкнотів були знову в книжці, а книжка лежала в тій самій кишені,— тепер, Семі, я познайомлю тебе з добродієм, що миттю оборудує нашу справу. У нього мозок, як і в жаби, розкиданий по всьому тілу і сягає аж до пучок. І, скажи тільки, чого ти хочеш, то він запакує тебе хоч до смерті-віку.

Містер Веллер зараз же розшукав мудрого Соломона Пела й просив його негайно подати заяву про стягнення з Семюела двадцяти п'яти фунтів або про ув’язнення його. Гонорар і гроші на судові витрати зазначений Соломон Пел мав дістати авансом.

Аторней був у чудовому настрої — його клієнта щойно визнано невиплатним боржником. Він похвалив Сема за таку відданість своєму панові і відрядив містера Веллера до Темпла скласти присягу про наявність боргу.

— Все гаразд, Семі! — гукнув містер Веллер, повернувшись з Темпла.