Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді

— Північною логікою? Лайно! Чому ж ваша північна логіка не підказує вам, що лікареві Панде вже сімдесят чотири й він помирає від раку легень? Знаю, він уже всім набрид, але скільки йому лишилося? Рік? Чи два? Ви ж дотримуєтеся консервативних поглядів у психоаналізі. Трохи терпіння й стриманості, і природа сама прорідить ваш сад від бур’янів. Але годі! — вів далі Сандерленд. — Маємо те, що маємо. Зараз треба думати про майбутнє: я маю негайно вирішити цю проблему, і мені потрібно, щоб ви до цього долучилися. Ідеться про позов цього Шеллі Меррімена, який є для нас справжньою загрозою. Він хоче, аби йому виплатили компенсацію в розмірі сімдесяти тисяч доларів. Наші адвокати переконані, що він може погодитися на половину суми. Звісно, ми не хотіли б створювати подібний прецедент. Чи є у вас думки з цього приводу? Наскільки серйозна ця загроза? Чи зможуть сімдесят або тридцять п’ять тисяч доларів угамувати цього Меррімена? Він нас більше не потурбує? За ці гроші можна купити мовчання? Чи стане йому витримки, аби не базікати?

Маршал відповів одразу ж, і його голос звучав напрочуд упевнено:

— Лікарю Сандерленд, я гадаю, що вам не потрібно втручатися. Залиште це мені. Можете на мене покластися: я вирішу проблему швидко й ефективно. Запевняю вас: ці погрози нічого не варті. Він просто блефує. Що ж до того, що гроші допоможуть купити його мовчання, — нічого не ви­йде. Не варто й намагатися — цей чоловік соціопат. Маємо твердо стояти на своєму.

І тільки пізніше, проводячи Шеллі до свого кабінету, Маршал раптом усвідомив, що припустився жахливої помилки: уперше за всю свою професійну кар’єру він порушив правило про повну конфіденційність у стосунках психотерапевта й пацієнта. Під час телефонної розмови з Сандерлендом Маршала охопила паніка. Як він узагалі міг бовкнути про соціопатію? Йому не треба було нічого казати про містера Меррімена.

Маршал не знав, що робити. Якщо про це дізнається Меррімен, він або подасть позов до суду за зловживання службовим становищем, або ж, дізнавшись, що Міжнародна асоціація й досі вагається, збільшить суму компенсації. Ситуація набирала обертів, перетворюючись на справжню катастрофу.

Маршал вирішив, що має тільки один вихід: треба якомога швидше зателефонувати лікареві Сандерленду і визнати власну нерозсудливість: він припустився випадкової помилки, і це можна було зрозуміти, адже йшлося про конфлікт лояльності. Він-бо хотів зробити як краще — і для Міжнародної асоціації, і для пацієнта. Звісно, лікар Сандерленд поставиться до цього з розумінням і йому стане витримки, аби не переказувати їхню розмову іншим. Поза сумнівом, це не допоможе йому врятувати свою репутацію в національних і міжнародних колах психоаналітиків, однак Маршал не міг перейматися своїм іміджем чи майбутньою кар’єрою — треба було взяти ситуацію під контроль і все владнати.

Увійшовши до кабінету, Шеллі затримався біля скульптури Маслера трохи довше, аніж зазвичай.