Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді
- Автор: Ялом Ирвин
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2018
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Брехуни на кушетці. Психотерапевтичні оповіді». Краткое содержание книги:
Затишний кабінет. Навпроти вас на м’якій та зручній кушетці сидить він — психотерапевт, той, хто вислухає історію ваших страждань, допоможе… Йому ви готові повністю довіритися. А як щодо нього? Чи так само ваш лікар відвертий з вами?
За допомогою історії Ернеста Леша, досвідченого фахівця, автор відкриває перед читачем загадковий і не завжди привабливий зворотний бік психотерапії. Які таємниці минулого приховує Ернест, про що він думає під час чергового сеансу, дивлячись на свого пацієнта? І, зрештою, хто такий терапевт: бог чи людина зі своїми хибами та слабкостями? Перед вами – психотерапія без прикрас.
— Ідеться про саме цього чоловіка? Тут і тепер?
— Ні, я не про це, просто феміністичні рефлексії. Ернесте, я знаю, що ви на моєму боці.
— У мене є певні «сліпі зони», Каролін, і я не проти, щоб ви звертали на них мою увагу. Ба більше — я цього хочу. Але не думаю, що це одна з них. Скидається на те, що ви не берете до уваги відповідальність вашої матері за те, яким було її життя.
Керол прикусила язика й нічого не сказала.
— Але поговорімо про ваш день народження, Каролін. Знаєте, ми завжди святкуємо їх, немовби вони є приводом для радості, але я завжди гадав, що все навпаки — дні народження то сумні віхи нашого життя, які свідчать про його минущість, і ми святкуємо їх, аби подолати смуток. Чи зринали подібні думки у вас? Як ви почуваєтеся у свої тридцять шість? Ви зауважили, що прожили три чверті життя вашої матері. Чи можна сказати, що ви, як і вона, потрапили в пастку свого життя? Невже вас справді прирекли на довічне ув’язнення в нещасливому шлюбі?
— Я таки в пастці, Ернесте. Як гадаєте, що я маю робити?
Щоб краще бачити її обличчя, Ернест трохи розвернувся і поклав руку на спинку дивана. Керол крадькома розстебнула другий ґудзик на блузці, підсунулася ближче до нього й поклала свою голову йому на плече. На якусь мить — одну-єдину мить — Ернест дозволив собі погладити її волосся.
«Ага, змія починає підповзати, — подумала Керол. — Побачимо, як далеко він сьогодні заповзе. Сподіваюся, мій шлунок зможе це витримати». Вона тісніше притулилася до Ернеста. Він відчув її голову на своєму плечі. Вдихнув свіжий цитрусовий аромат. Замилувався улоговинкою між грудьми. А тоді різко підвівся.
— Каролін, гадаю, буде значно краще, якщо ми повернемося на свої звичні місця. — Із цими словами він рушив до свого крісла.
Керол навіть не ворухнулася. Мало не плачучи, вона сказала:
— Чому ви не хочете лишитися на кушетці? Це через те, що я поклала голову вам на плече?
— Я не думаю, що можу допомогти вам у такий спосіб. Гадаю, для ефективної роботи я маю перебувати на певній відстані.
Керол неохоче повернулася на своє місце, зняла туфлі й підібгала ноги під себе.
— Можливо, мені не варто це казати… мабуть, це досить несправедливо, коли йдеться про вас… але мені цікаво: чи почувалися б ви інакше, якби я справді була привабливою жінкою?
— Ідеться не про це. — Ернест намагався зібратися з думками. — Насправді все навпаки: я не можу перебувати з вами в тісному фізичному контакті, бо вважаю вас привабливою і спокусливою. Я не можу думати про вас в еротичному сенсі й водночас залишатися вашим психотерапевтом.
— Знаєте, Ернесте, останнім часом я багато думала. Пригадуєте, я казала, що близько місяця тому відвідувала вашу презентацію у книжковій крамниці «Printer’s Inc.»?
— Авжеж, і сказали, що саме тоді й вирішили до мене звернутися.
— Саме так. Я спостерігала за вами ще до початку презентації й не могла не помітити, як вас тягнуло до тієї красуні, яка сиділа поряд із вами?
Ернест здригнувся. «Дідько! Вона бачила мене з Нен Карлін. Жахлива ситуація! У що я вклепався?»
Ернест подумав, що більше ніколи не ставитиметься до відвертості так легковажно. Уже пізно думати про те, як Маршал чи інші наставники відреагували б на зауваження Каролін. Він настільки вийшов за встановлені межі, настільки віддалився від традиційних технік та загальноприйнятих норм клінічної практики, що тепер мав діяти виключно на власний розсуд — він був сам-один у джунглях дикої психотерапії. Ернест мав тільки один вихід: бути чесним до кінця і зважати на свої інстинкти.
— Гм… Каролін, а що ви про це думаєте?
— Як щодо ваших відчуттів, Ернесте?
— Мені соромно. Відверто кажучи, Каролін, це найгірше жахіття психотерапевта. Мені дуже незручно обговорювати з вами, і взагалі з будь-яким пацієнтом, моє особисте життя і стосунки з жінками. Однак я наголосив на тому, що ми маємо бути максимально відвертими одне з одним, і я намагатимуся дотримуватися цього принципу, Каролін. Тепер я хочу почути, що відчуваєте ви.
— О, відчуттів чимало. Заздрість. Злість. Несправедливість. Мені не пощастило.
— Ви можете розповісти про них детальніше? Скажімо, про злість чи несправедливість?
— Доля така примхлива. Якби ж то я зробила те саме, що й вона — підійшла і сіла поряд із вами. Якби ж то мені не забракло витримки й сміливості заговорити з вами.