Риб’яча кров
- Автор: Гаичек Иржи
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КОМОРА
- ISBN: 978-617-7286-18-8
- Переводчик: Ирина Забияка
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Риб’яча кров». Краткое содержание книги:
Дитячі згадки відтворюють історію, типову для сільських районів Чехословаччини у 80-х роках минулого століття: її родина і село — серед багатьох зруйнованих швидким поступом соціальних змін та індустріалізації. Ті крихітні світи зникли майже непомітно, але багатьом їхнім вихідцям не дає спокою відлуння старих історій, аж поки їх не докажуть до кінця.
Потім ми з пані Прохазковою взяли бідони, доїльні апарати й відра з гарячою водою й заходилися доїти кожна від початку свого ряду, вона трьома апаратами, я тільки двома; я дивилася на чорні таблички, що висіли поза спинами корів, на мамині записи крейдою. Яка корова добре доїться, в якої спрага, в якої запалення. Я вставала від коров’ячих вим’їв і вирівнювала спину, пані Прохазкова час від часу кричала мені щось через прохід і спини корів. Інколи я зиркала на годинник, схований у кишені. Мені хотілося їсти й пити.
Приблизно о восьмій ранку ми сіли в канцелярії й подіставали бутерброди. Шваб на столі різав ковбасу, яку вмочував у баночку з гірчицею, заїдав це окрайцем хліба й запивав газованою водою з пляшки, у його вусах було повно крихт, при цьому він крутив маленький побитий програвач.
— То воно вже, мабуть, прийшло в нацкомітет? — проголосив він напівзапитально посеред дзеленькоту вигравання з радіо, яке він поставив на стіл.
— Що саме?
— Лист із району. Ти нічого не знаєш, Гано?
— Ні, — нервово ковтнула я й подивилася на Шваба й на стару пані.
— Тато тобі нічого не сказав? — здивувався він. — А ви, Прохазкова? Ваш дім також недалеко від води.
— Що це за лист? — запитала вона тихо й ніби вимушено.
Вона жувала хліб і дивилася поперед себе. З-під хустки над чолом у неї вибивалися пасма посивілого волосся, рожева рука, розпарена гарячою водою, тепер тримала шмат хліба, намащений маслом.
— Учора ввечері його в пивниці показував Пепік Штенцл. Але ж твій предок також у комітеті, хіба ні? — повернувся він до мене.
Я дивилася через брудне вікно на луку біля лісу, сонце сходило й заливало узгір’я світлом, до нас діставався лише вузький промінь, він підсвічував шари пилу на парапеті й під металевою скринькою.
— Ви його читали? — знову запитала пані Прохазкова.
— Так. І це було неприємне читання, Прохазкова, скажу я вам. Вилучення землі на території району через водний простір у Гнєвковіце, так було там написано. Майже вісімнадцять гектарів піде під воду, — він дивився, як ми відреагуємо.
— Ще невідомо, де саме буде вода, — сказала я, — ще ніхто нічого не знає.
Я згадала татове, що це був уже третій лист. Шваб насолоджувався ковбасою, із хліва дзеленчали ланцюги й було чути, як сотня корів тупцює на місці й хрумкає корм із жолобів.
— Вам має бути однаковісінько, Швабале, — сказала пані Прохазкова, — ви прийшлий, спакуєте собі речі й підете знову кудись в інше місце, де вам дадуть житло й роботу. Але в нас тут будинки, садки, земельні ділянки…
— Я, звісно, прийшлий, як ви кажете, але схоже на те, що я тут залишуся, а пакуватися будете ви. До нашого барака вода не підступить, ми високо.
Вона більше нічого не сказала, тільки мовчки ковтала їжу.
— Як каже Гана, ми поки не знаємо, куди підніметься вода. Але зрозуміло, що хати понад водою приречені. Це ви, Прохазкова, так само, як і ви, — Шваб показав на мене, — і вже навіть не говоримо про вашого Венцу, той зовсім біля води. Дім Конопків вище, вони, можливо, і залишаться.
Ми обидві сиділи вражені поряд зі Швабом, який триндів і триндів, жуючи при цьому ковбасу.
— Ось ви тут позіхаєте, Прохазкова, і гадаєте, що тільки вам важко? Моя дружина на інвалідній пенсії, і мені теж нічого не дається задарма…
Ми лише перезирнулися. Інвалідна пенсія дружини — улюблена тема Шваба. Ми хутко піднялися, обидві відразу, як за командою, і вийшли з тієї маленької кімнатки, сповненої його потужного голосу. Нам іще треба було зробити підстилки, під дашком лишилося ще декілька пакунків соломи, ми принесли їх у прохід коров’ячого хліва. Пані Прохазкова дістала старий подертий кухонний ніж і різала ликові мотузки.
— Швабале, потрібно привезти пакунки зі складу, — загукала вона Швабові, який приєднував до трактора вантажівку, повну гною.
— Гано, підеш зі мною по солому? — Він випростався від підвіски трактора, дивився на мене, і його вусата либа розтягнулася від вуха до вуха. — Я тобі там щось покажу!
— Охолонь! — загукала я до нього, і ми почали стелити, кожна під своїм рядом корів.
Вона знову закінчила раніше від мене і з вилами в руках попрямувала моїм рядом мені назустріч.