Риб’яча кров

Звіддаля чувся шум насоса. Запах хлівів, їхнє солодке тепло летіли мені назустріч, перед відчиненими воротами повільно торохкотів мотор трактора, дверцята були навстіж, але за кермом нікого. Коли я ввійшла всередину, корови, ніби за командою, повернули голови, а деякі, що досі лежали, почали вставати, спочатку на задні, а потім сперлися на передні ноги, ланцюги на їхніх шиях дзеленчали. Годівниці було вже почищено й у правому ряду, де стояли корови, якими опікувалася мама. У кімнатці з вузькими металевими шафками й одним кульгавим столом світилося, там була стара пані Прохазкова. Вона одягала синій фартух, ми привіталися у дверях.

— Мамі знову зле, — сказала я, пояснюючи, вона лише кивнула.

— Шваб десь ззаду? — гукнула ще я до неї, поки вона не зникла з вилами в проході поміж двома рядами брунатних і чорних яскравих корів.

Я відчула сухість у роті. Вийшла бічним виходом із канцелярії, як піднесено називалася ця мала роздягальня з кільком стільцями й столом, на якому стояла коробка з картками корів, у яких щось писав ветеринар чи зоотехнік. Зі стелі звисало кілька пасток для мух, обліплених десятками чорних тіл. Я пройшла повз стіну корівника, зарослого щавлем, серед високої сухої минулорічної трави вже показувався зелений бур’ян. У кінці під дашком стояла вантажівка з відкритими боками, з’єднаними ланцюгом, спереду її було вже заповнено гноєм, який падав із нахиленого жолоба, але задня частина була ще порожньою. Я зітхнула, це знову чекало на мене. І от уже у світлі лампочки, що хилиталася під стелею, з’явилася вусата скуйовджена голова. Шваб, п’ятдесятилітній чоловік із рудуватим довгим волоссям, у самій лише брудній пропітнілій майці, з виставленим уперед великим пузом, заусміхався до мене й вказівним пальцем правої руки почав бити по годинникові на зап’ясті.

— Привіт, Гано. Твій шо, до цицьки присмоктався й не пускав?

— Привіт, — тихо відповіла я.

— То давай уже візьмемося за це, га?

Я кивнула, ми разом вперлися в нахилений жолоб. На двох низьких колесах ми, напруживши плечі, штовхали його перед собою до порожньої частини вантажівки. Плече жолоба посувалося нерівномірно, і після кожного струсу з нього на бетон випадали щури, які лазили по всій конструкції, після падіння вони швидко зникали в кутках і щілинах поміж соломою й кущиками пророслої трави. Шваб сильним лівим плечем торкався мого, я відчувала запах його поту, змішаний із запахом сигарет і ранкової кави. Ми дотиснули жолоб до порожньої частини вантажівки, і Шваб сів у трактор. Я повернулася до хліва, узяла зелені вила й підгортала гній з-під корів на доріжку між бортами рухомого очисника. Потім ми з пані Прохазковою насипали на візок зерновий корм, я штовхала його поміж рядами коров’ячих голів, а вона насипала лопаткою корм до жолобів. Корови злизували його довгими грубими язиками, у них були запилені губи. Перед воротами навпроти нас уже світилися вогні трактора, із кабіни, де сидів Шваб, валив сигаретний дим.