Риб’яча кров

— Це вперше, що у нас у селі з цивільним життям прощається не місцевий, — сказав дядько.

— Ні, Петрик не чужий, він мій, — захищала його Оліна, вішаючись йому на шию.

Сардельки й буханці хліба Оліна дістала в мами в магазині. Пан Сладек оголосив, що перше пиво вже розлито, хлопці вставали один за одним, Петр брав у кожну руку по три півлітрові келихи й розносив їх гостям.

— Оломоуц, це не так вже й далеко, — сказав тато Хозе, коли вони з Петром цокнулися, — гіршими були б Жіліна чи Кежмарок[7].

Я подивилася на Шваба, який усміхався.

— Хозе в тому дурдомі, здається, сподобалося, ні? Він продовжив собі задоволення на тиждень?

Подейкували, що тато намагався дістати для Хозе синю книжку[8] через знайомих у військкоматі, тож я знала, що Шваб не втримається від коментарів.

— Не верзи дурниць, — накинувся на нього тато Хозе, — зрештою, двійко хворих в одному селі, здається, цього достатньо, — сказав він, поглянувши на Зденєка й нашого Гонзу.

Зденєк кинув у нього гілочкою, ніби малим списом. Вона відбилася від його пуза.

— Ей, Зденєку, у твоєму випадку я б повірив, що військові чини тебе відбракували, — закричав Шваб, — і що Гонза від мами отримав проблеми з серцем, із цим теж нічого не вдієш…

— Ей, Швабе, зміни тему, — сказав Гонза.

Стемніло, й іскри з великих полін розліталися, жаринки пригасали в траві навколо. Я одягнула светр, Зденєк підвівся й пішов налити собі ще пива. Гонза з келихом зупинився наді мною.

— Тато знає, що ти тут?

— Ні.

Вогнище обмежило темряву, нічого не було видно вже за стовбурами найближчих лип поруч із бараком. Хлопці гадали, чи розійдеться вся бочка й коли саме. Ми підсіли одна до одної, Анна, Оліна і я.

— Потягом до Оломоуца цілий день дороги, — розмірковувала вголос Оліна. Вона була трохи розчуленою, очі ніби в тумані, обіруч тримала келих.

— Це ще нескоро буде, — обізвався хтось із хлопців з майстерні, — перший вільний день він отримає вже після посвяти, якщо нічого поганого не втне.

— Дівчата, їдьмо туди разом? — попросила Оліна. — Анно, що ти скажеш?

— Звісно, я тобі там свічку триматиму, так?

Шваб узяв у руки гітару й перебирав струни. У нього був хрипкий голос, він заграв першу всім відому пісню, поступово всі долучилися. Ми співали старих трампських пісень[9], і Оліна розплакалася. Петр був уже доволі напідпитку, але він узяв її за плечі, і вони зникли в темряві. Незабаром пішов тато Хозе, а через те, що там не було Махи, якого Шваб теж боявся, було тільки питанням часу, коли він заграє щось грубіше. Але в його запасі було чимало трампських шлягерів, тож хтось мав закричати: «Заграй Джонні-Американця». Думаю, що то був дядько Венца. Але Шваб продовжував захоплюватися миготливим вогнем у трампівському таборі й верещати, що з рідного ранчо вже лишилися тільки комин і стайня.