Острів злочинців
- Автор: Ненацкий Збигнев
- Серия: Пригоди самоходика #1
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: Катерина Гловацька
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Острів злочинців». Краткое содержание книги:
Втікаючи від Радянської Армії, поміщик-фашист заховав на території Польщі награбовані твори мистецтва. Бандити, що дізналися про це, намагаються вивезти їх. На розшуки скарбів виїздить молодий журналіст, який хоче повернути народові те, що вкрали гітлерівці. Він потрапляє на Острів злочинців, де зазнає багатьох несподіваних і небезпечних пригод, перш ніж досягає мети.
– Скільки з мене? – нетерпляче повторив я.
– Десять злотих, – буркнула крамарка, розсердившись, що я не хочу дослухати до кінця Барабашеву історію.
– До побачення, – сказав я.
Вона не відповіла. Знову дзенькнув дзвоник над дверима, і я вийшов на вулицю.
Повертаючись до свого намету, я зайшов до хлібної крамниці й купив буханку свіжого хліба. Хоч до вечора було ще далеко, я заходився готувати вечерю. Відкрив бляшанку рибних консервів, з'їв рибу з хлібом, потім закип'ятив віслянської води на чай. Вона виявилася несмачною, і я поклав надалі носити воду з міського колодязя.
Вечеряючи, я дивився згори на табір антропологів. Вони вже якось улаштувалися, намети стояли рівно, троси міцно натягнені. Тіснява в таборі була страшенна, але розташований він був у гарному місці, оточеному з трьох боків водою.
Ввечері в таборі розпалили вогнище. Навколо нього я побачив двох молодих жінок у штанях і грубих светрах, шестеро парубків і літнього добродія. Вони голосно розмовляли, певно, про щось дуже веселе, бо до мене раз у раз долинав сміх. По тому почали співати.
Настала ніч, і відблиск вогнища з табору антропологів поплив далеко Віслою. Я замкнув намет і, взявши каністру з бензином, спустився на берег трохи нижче табору. Не помічений антропологами, я роздягся і поліз в очерет. Діставшись до «сама», переніс в нього каністру й свій одяг, а тоді знову скочив у воду, аби випхати машину з очерету на вільний річковий простір.
Мотора я не хотів вмикати, щоб не привернути до себе уваги антропологів. Вісла підхопила мого «сама», і він безгучно поплив за течією. Я минув косу, освітлену вогнищем, навколо якого рухалися видовжені тіні науковців, і скоро опинився біля острова, що його береги розмила вода і він густо поріс верболозом. Тут я спробував ввімкнути мотор, та, як навмисне, у мене нічого не виходило. Тож довелося звернути до берега, і ніс «сама» в'їхав у зарості, що звисали з розмитих берегів.
Тієї ж миті з річки почулося рипіння кочетів і плескіт води. Я озирнувся – Віслою плив човен, ним керував якийсь згорблений чоловік. Я не бачив його обличчя, зауважив тільки, що в човні лежить кілька зелених і червоних ліхтарів. Човен затримався недалеко від острова, біля річкового бакена, що плавав на воді. Сидячи в «самі», я цікаво дивився, як чоловік підплив човном до бакена і повісив на ньому зелений ліхтар.
Раптом з глибини острова почувся голосний, пронизливий зойк сови. Мені аж мороз пішов поза шкірою – такий похмурий і грізний видався мені той зойк. Він наче віщував щось лихе. Мабуть, те саме відчув і бакенщик, бо кинув світити і, випроставшись, повернувся обличчям до острова.
Сова зойкнула знову. Здавалося, що цей похмурий, лиховісний зойк лине з верховіття якогось дерева на острові. Сова замовкла, запала тиша. І нараз почувся приглушений, але виразний крик:
– Ба-ра-баш!.. Ба-ра-баш!.. Ба-ра-баш!..
Голос був низький, йшов наче з-під землі, певно, з якоїсь ями на острові. Тричі повторився вигук «Барабаш», а тоді знову настала мертва тиша.
Мене здивувала, а потім занепокоїла поведінка чоловіка в човні. Він притьмом схопив весла і став гребти до берега. Та перш ніж скочити на землю, нахилився і з дна човна взяв якусь річ. Коли він підняв її, червоний відблиск місяця упав на неї. Чоловік тримав у руці сокиру.
Бакенщик вискочив на берег і, вимахуючи сокирою, – наче страшенно розгніваний, – побіг між кущів верболозу. Я чув, як шаруділо в нього під ногами листя, хрускотіли поламані гілки.
Мені сяйнула неспокійна думка: а що як він натрапить на мене, подумає, що то я горлав «Барабаш» і розлючений – не знати чого – кинеться на мене з сокирою?
На острові, в заростях, щось шелестіло, й досі було чути, як тріщали, ламаючись, гілки. Здавалося, що чоловік гасає там, вимахуючи навмання сокирою й шукаючи того, хто кричав: «Ба-ра-баш».
За кілька хвилин я полегшено зітхнув: чоловік повернув до свого човна. Він геть засапався і важко дихав. Бурмочучи щось собі під ніс, він насилу вліз у човен, поплив за течією і зник за островом.
Я нарешті зрозумів, що «самів» мотор не працює, бо просто кінчився бензин. Тільки-но я перелив бензин з каністри до бака, то за якусь мить мотор запрацював. Я виплив на середину річки і поїхав за течією, намагаючись якнайближче підійти до правого берега. Коли я минав чоловіка в човні, він саме вішав ліхтар на бакен біля лівого берега. Між нами була велика відстань, і мені здалося, що бакенщик не звернув на «сама» ніякісінької уваги. Мабуть, подумав, що я пливу звідкись здалеку.